Музей Венеції 18 століття

Підмурками музейного фонду були ще речі зі збірки Теодоро Коррер ( 1750-1730 ). Він сам був людиною 18 століття і надавав уваги явищам своєї доби. В збірці Теодоро були меблі 18 століття, картини пензля О. Лонгі та Джанантоніо Гварді. До 1936 р. більша частина речей 18 ст. залишалась у сховищах через брак експозиційних площ і невелику зацікавленість до 18 століття.

В 20 столітті побут і атмосфера 18 століття набули цікавості через наліт віддаленості, несхожості на 20 ст. і антикварності, екзотичності. Експозицію в палаці Реццоніко збільшили. Наприклад, на третьому поверсі палацу розмистили -

• аптеку 18 століття
• зал мод з костюмами доби
• театр марінеток.

В збережених парадних приміщеннях палацу, які самі є експонатом музею 18 століття, багато чого залишили на своїх давніх місцях : бальну залу, жовтий салон, апартаменти кардинала Реццоніко. Все це доповнено пастелями, які полюбляли в 18 столітті, портретами олійними фарбами, меблями з інших збірок, керамікою і порцеляною, фресками.

18 століття було століттям портретистів. Жанр набув великої популярності майже серед всіх верств населення, увібрав в себе стилістику доби і сприяв його подальшому розвитку. Значущість збірки Музею Венеції 18 століття ще й значній меморіальній вартості портретів збірки. Саме тут зберігають

• портрет Теодоро Коррер ( худ. Б Кастеллі )
• портрет драматурга Карло Гольдоні ( худ.О. Лонгі-сина )
• пастельні портрети жінки-художниці на ім'я Розальба Кар'єра, що сприяла виникненню стилю рококо( серед них і автопортрет художниці )
• портрет художника Франчєско Гварді пензля П'єтро Лонгі- батька тощо.

Фрески Венеції взагалі мають велику вартість і через звертання до них великих майстрів ( Джорджоне, Тиціан ), і через загрозу їхнього зникнення в вологому кліматі Венеції. Тим не менше їх створювали, неважаючи на швидке псування. В 18 столітті майстром фресок був Джованні Баттіста Тьєполо.

В Музей Реццоніко перенесли декілька комплексів фресок з різних будівель - з вілли Дзаніго з терраферми,з палацу Барбаріго.

Удосконалення засобів збереження фресок дало змогу зняти їх зі стін палацу Барбаріго-Дабала, закріпити на полотнах. Їх експонують у хволястих, складних за формою рамах в інтер'єрі рококо. Ї без знання їх перебування можна вважати, що вони тут були завжди.

Віддаленість 18 століття і справді підживлює цікавість до побуту доби, її ідей, її героїв і антигероїв. Жанрові і побутові сценки П'єтро Лонгі допомагають добре відчути ці прикмети століття - шарлатанів ( дрібних авантюристів ), що рекламують ліки від усіх хвороб відразу, акробатів на ярмарку, візит до цирюльника, алхімічну лабораторію, перукаря за роботою, показ екзотичного носорога, сцени залицянь до гоподині чи навіть кухарки. Невеличкі за розмірами, вони суперничають з картинами так званих малих голландців 17 століття за симпатії глядача і мають своїх прихильників.