Франческо Гварді

У 1690 р. 12-річний Доменіко Ґварді, син ремісника з Венеції (майбутній батько художника) покинув місто заради навчання у Відні. Подорожі до столиці Австрійської імперії сприяв дядько, що узяв шлюб з жінкою з Австрії. Перебування і навчання в Відні затяглося на 10 років. І Доменіко, що опанував художнє ремесло та німецьку мову, привіз у Венецію ще й дружину німкеню та сина — первістка Джованні Антоніо. Художня манера Доменіко Ґварді відрізнялася від манери, якої на той час дотримувались в Венеції, вона була дещо незвичною, екзотичною. Через два роки Доменіко (якого встигли забути в Венеції) вдалося отримати дозвіл на відкриття власної майстерні в приході Санті Апостолі. Майстерня виконувала замови на декоративні роботи і створювала образа для невеликих церков. Родина збільшилась, вже у Венеції народилися Цецилія (1704), Ізеппо (1710), Франческо (1712), Нікколо (1715).

У 1716 р. у віці 38 років Доменіко Ґварді помер. Старший син Джованні Антоніо став головою в майстерні. Матеріальний стан родини погіршився і, аби якось прожити, дочку Цецілію віддають на виховання в Оспедалє, венеціанський благодійний заклад для дітей з дуже бідних родин.

Голова майстерні бере замови на декоративні твори і картини з фігурами. З 1730 р. Франческо стає активним помічником Джованні Антоніо, хоча має хист до пейзажного живопису. Суворі умови виживання примушують братів триматися і працювати разом, тому ні про яку самостійність Франческо Ґварді (економічну чи творчу) не йшлося. Аби припиняти суперечки, старший дозволяв молодшому братові вдосталь малювати пейзажне тло на власних картинах. Не мав прав Франческо і на шлюб.

«Площа св. Марка у Венеції», Академія Каррара, Бергамо

«Краєид на канал Джудекка і Дзаттере», 1757/58, Музей Тиссена-Борнемісса, Мадрид

«Венеція: Гранд-канал і Ка' Пезаро», 1755/1760

З новознайдених документів стало відомо, що Франческо Ґварді майже нікуди не виїжджав з Венеції до 1750 р. Старший брат помер, і майстерня перейшла у власність до нього. Так до Франческо прийшла пізня економічна і творча самостійність. Приблизно з цього часу і виникає більша кількість реальних і фантазійних пейзажів майстра, що відійшов від створення картин з фігурами. Лише у 1757 р. Франческо бере шлюб з Марією Паґані. У родині зростали перші сини. Майстер спеціалізується на створенні ведут та пейзажів. Венеція стає майже обов'язковим пунктом відвідин для багатіїв з Британії, що охоче купують місцеві краєвиди на згадку про відвідини столиці Адріатики. В самій Венеції пейзажі не мають престижу. І в рік прийняття художника Франческо Ґварді в Корпорацію венеціанських живописців посадовці довго відшукували дипломатичну формулу для назви картин Франческо.

У Британії, навпаки, почалося підвищення престижу пейзажного живопису, що відбилося в моді на пейзажні твори майстрів Франції (Ніколя Пуссен, Клод Лоррен) та голландців XVII ст. Пейзажі залюбки створював і англієць Томас Ґейнсборо. Згодом, в творчості англійських майстрів Вільяма Тернера, Бонінґтона, Джона Констебла — пейзаж посів провідні місця. Все це сприяло народженню міжнародної слави Франческо Ґварді, що фактично розпочалася в Британії.

Портрет Цецілії Гварді, Музей Венеції 18 століття

Молода і нестримна в почуттях Цецілії Ґварді (1702—1779) витримала в Оспедалє лише декілька років. Романтичні стосунки, що пов'язали її та молодого художника Джамбаттіста Тьєполо, що виконував декоративні роботи в Оспедалє, закінчилися таємною втечею з монастирського закладу. Молоді вінчалися, а з часом художник та колишня вихованка Оспедалє стали батьками десяти дітей. Завдяки наполегливій праці родина не знала злиднів.

Після передчасної смерті Марії Паґані, Цецілія забере в свою родину ще й синів Франческо. Поміч Цецилії та її чоловіка Джованні Баттіста Тьєполо вивільнить руки Франческо Ґварді для творчості. В оселю Ґварді сини Вінченцо та Джакомо повернуться лише після смерті тітки Цецілії, що заміняла їм рідну матір. Вінченцо стане священиком, а Джакомо — художником і помічником батька.

Франческо Ґварді помер у Венеції 1 січня 1793 р. Його син успадкував майстерню, продовжив робити картини в стилістиці батька, чим заплутав не один десяток мистецтвознавців.