Музична педагогіка

Музична педагогіка — галузь педагогічної науки (загальної педагогіки), яка вивчає особливості освіти, навчання та виховання особистості засобами музичного мистецтва.

Музичну педагогіку слід відрізняти від окремих методик музичного навчання та виховання, так як вона є загальною наукою, зміст якої спрямований не на розвиток окремих музичних якостей людини, а на формування особистості.

Об'єкт музичної педагогіки — процес музичної освіти і виховання особистості.

Предметом музичної педагогіки слід вважати сукупність форм організації, методів, засобів та інших матеріальних і нематеріальних атрибутів музичного навчання й виховання, які складають цілісний процес професійної підготовки та формування особистості музиканта. Цей процес має конкретно історичний характер і відбувається відповідно до законів і закономірностей розвитку загальної педагогіки.

Джерела вивчення

Джерелами вивчення предмета музичної педагогіки слід вважати:

Музично-педагогічний досвід минулого. Це інституції створення, накопичення та збереження зразків музичних явищ в історії розвитку художньої культури. До цього слід віднести творчу спадщину композиторів, музикантів, діячів музичної культури, що представляє найкращі зразки музичних творів, виконавської майстерності, результати громадської, просвітницької та музично-педагогічної діяльності.
Сучасні музично-педагогічні явища та дослідження. Це передусім досвід практичної діяльності музичних навчальних закладів по вихованню та підготовці професійних музикантів, окремих творчих шкіл та приватних методик музичного навчання й виховання.
Передовий науковий музично-педагогічний досвід. Тут мається на увазі вивчення та узагальнення результатів науково-експериментальної роботи дослідників у пошуках найефективніших технологій та оптимізації музичного навчання й виховання. Це дослідження науково-дослідних інститутів, лабораторій, науковців, працюючих над удосконаленням і поліпшенням вирішення проблем музичного навчання і виховання.

Музична педагогіка, як галузь педагогічної науки, має свої основні теоретичні поняття — категорії. Ці категорії, як і загально педагогічні, складають її теоретичну основу з урахуванням специфіки музичної галузі.

Найвідоміші музично-педагогічні системи

Найвідоміші системи та методики навчання різним видам музичної діяльності в історії розвитку музичної педагогіки з найдавніших часів:

Невменна нотація. Найпоширеніший у ранньому Середньовіччі метод запису мелодії за допомогою графічних знаків, які вказували напрям руху мелодії і супроводжувалися відповідними жестами людини, що керувала співаками. У Київській Русі знаки невменної системи називалися знаменами, крюками (звідси: знаменний спів, крюкове письмо).
Графічна нотація. Нотнолінійна система запису музики – запроваджена у ХІ столітті італійським музичним теоретиком Гвідо із Ареццо (995-1050). Розмістивши знаки на різноколірних лінійках, він надав їм точного звуковисотного значення, що дало змогу записувати музичні твори. Музична нотація
Цифрова нотація(у музиці) – розроблена Ж.-Ж.Руссо і в подальшому вдосконалена П’єром Галеном (1786-1821), Еме Парі (1798-1866), Емілем Шеве (1804-1864) являла собою метод навчання співу з використанням запису звуків цифрами, відносно певного тону (настройки).
Методична система Еміля Жак-Далькроза (1865-1950) в основі музичного навчання передбачає триєдність музики, слова і руху як засобу формування особистості. В основі його системи був метод евритміки (зв’язок музики з рухом), що давало змогу виконати основне завдання – навчити дітей рухатися у характері музики, відображуючи її темпові, динамічні та метро-ритмічні особливості. Іншими складовими системи Жак-Далькроза є сольфеджіо та імпровізація, які реалізовувалися на більш високому (професійному) рівні музичного навчання.
Методична система Карла Орфа (1895-1952) – викладена у відомому методичному посібнику „Шульверк” („Schulwerk”). Назва походить від двох німецьких слів – „[шулен]” – навчати та „[веркен]” – діяти. В основі його системи принцип елементарного музикування з використанням різних відів музично-сценічної діяльності Сконструйований ним спеціальний інструментарій, що використовувався на уроках музики став основним методичним засобом реалізації його музично-педагогічної системи.
Методична система Золтана Кодая (1882-1967) полягає у застосуванні хорового співу як головного виду діяльності в музичному вихованні. „Метод Кодая” передбачає виховання в учнів почуття ладу, ладового мислення за допомогою різних вправ розвитку звуковисотного слуху. Для цього в його системі широко пропонується використання відносної (ладової) сольмізації.
Методична система Марії Монтессорі (1870-1952). Масове дошкільне музичне виховання, базоване на сенситивних періодах розвитку дитини. Процес музичного виховання дошкільника поділяється на три етапи: перший - розвиток уваги до звуків, що оточують дитину; другий - виявлення та закріплення метроритмічного сприймання музики; третій - формування мелодичного і гармонічного слуху.
Методична система Бориса Трічкова (1881-1944) - "Східці", в основі якої лежить концепція "свідомого нотного співу": досягнення музичної координації між слухом і голосом, розвиток тонального чуття, почуття ритму, любові до музики та бажання співати.
Методична система Дмитра Кабалевського (1904-1987) започаткована у 1970-х роках у колишньому СРСР і втілена в навчальну програму „Музика” для загальноосвітніх шкіл колишнього Радянського союзу та деяких соціалістичних країн Європи. Основна (генеральна) тема програми – „Музика і життя”. Заняття музики були підпорядковані основним морально-естетичним принципам, спонукаючим дитину до почуття прекрасного. Основним методом програми є обговорення, роздуми про музику та музичні явища. Основним видом діяльності – слухання музики.

Основні теоретичні категорії музичної педагогіки

Музична освіта — це процес і результат засвоєння музичних знань, вмінь і навичок, що свідчить про відповідний рівень опанування музичними явищами в аналітично-теоретичному або практично виконавському аспектах. Музична освіта функціонує у діалектичній взаємодії інституцій створення, накопичення музичного досвіду суспільства з процесами передачі та засвоєння цього досвіду майбутніми музичними фахівцями. Музична освіта регулюється відповідними законодавчими актами держави, які визначають її зміст та основні принципи.

Закономірності музичної освіти — об'єктивні причини, що характеризують суттєвий зв'язок між суспільними та музичними явищами чи процесами, без яких неможливе ефективне здійснення музичного навчання і виховання. До них відносимо:

відповідність змісту музичного навчання і виховання рівню розвитку музичної культури сучасного суспільства;

залежність процесу музичного навчання й виховання від економічних умов забезпечення розвитку національної музичної галузі;

орієнтованість змісту музичного навчання й виховання на національну музичну традицію.

Під принципами музичної освіти в Україні розуміють основні теоретичні ідеї або вимоги, на яких базується музичний навчально-виховний процес. До них належать:

Доступність музичного навчання і виховання кожному, незалежно від статі, національності та віросповідання.

Рівність умов кожної людини для повної реалізації її музичних здібностей, всебічного розвитку.

Гуманізм, пріоритетність в музичної освіті загальнолюдських духовних цінностей.

Зв'язок з національною та світовою художньою культурою.

Взаємозв'язок з досвідом музичної освіти інших країн.

Демократичність — вільність форм організації, методів, засобів музичного навчання і виховання.

Науковість — музична освіта повинна організовуватися на основі передових науково-методичних досягнень музично-теоретичної думки та практично-виконавської діяльності.

Ступневість та безперервність — забезпечення умов для елементарно-початкової, середньої та вищої музичної освіти.

Креативність — створення умов для музичної творчості.

Рушійні сили музичної освіти — сукупність мотивації та протиріч, задоволення й вирішення яких забезпечує результативність, поліпшення та ефективність музичного навчання і виховання.

Мотивація — це сукупність мотивів або стимулів, що спонукають особистість до певної діяльності. Мотиви можуть бути матеріальні, соціальні та морально-психологічні.

До перших можна віднести намагання людини від одержання музичної освіти мати матеріальні вигоди.

До других — прагнення стати музично освіченою людиною, мати престижну професію. До третіх — одержання морального задоволення від музичного навчання та професійної музично-естетичної діяльності.

Друга група рушійних сил — протиріччя. Це, насамперед, протиріччя між музичними знаннями, вміннями й навичками, вирішення яких забезпечує ефективність музичного навчання і виховання. У логіці організації навчально-виховного процесу ці протиріччя виникають, наприклад, між розумінням і нерозумінням, знаннями і незнаннями, вміннями і невміннями тощо. Поступове оволодіння наступним рівнем знань, вмінь і навичок змісту музичного навчання і виховання створює перспективу рушійної сили поліпшення та ефективності музичної освіти в цілому.

Музичне навчання — це процес передачі та засвоєння музичних знань, вмінь і навичок, передбачених навчальним планом. Музичне навчання має на меті оволодіння такими знаннями, вміннями та навичками практичної музично-естетичної діяльності, які б відповідали певному рівню музичної освіти.

Музичне навчання здійснюється як державними закладами так і недержавними, або приватними установами, фізичними особами. Відповідно до цього музичне навчання поділяється на аматорське (любительське) та професійне.

Музичне виховання — це процес передачі та засвоєння музичних знань, вмінь і навичок, спрямованих на розвиток та формування музичних нахилів, здібностей, смаку, ідеалів, надихаючих особистість на практичну музично-естетичну діяльність.

Музичне виховання у загальнопедагогічному контексті належить до системи обов'язкової виховної роботи сучасної української загальноосвітньої школи. Згідно із законодавчими актами про освіту в Україні музичне виховання учнів реалізується у школі на уроках музики і входить у державний (інваріантний) компонент змісту загальної середньої освіти.

Форми організації музичного навчання й виховання — зовнішні характеристики музичного навчально-виховного процесу, що зумовлюються видами та характером музично-естетичної діяльності його учасників. Це практичні заняття (уроки), концерти, лекції, фестивалі, конкурси, екскурсії та ін.

Загальні методи музичного навчання й виховання — взаємодії між учасниками музичного навчально-виховного процесу, під час яких відбувається передача та засвоєння музичних знань, умінь, навичок практичної музичної діяльності та розвиток особистісних музично-естетичних якостей.

Характерним є те, що в класичній педагогічній науці категорії навчання й виховання мають свої особливості. Тому визначення методів музичного навчання й виховання має свою специфіку, обумовлену комплексним творчим характером навчально-виховного процесу.

Основні поняття методики музичного навчання та виховання

МУЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

Загальні методи музичного виховання:

а) методи формування музично-естетичної свідомості;

б) методи організації музично-естетичної діяльності та формування досвіду практичної музичної творчості;

в)методи стимулювання практичної музичної діяльності;

г) методи музичного самовиховання.

У практиці здійснення роботи з музичного виховання можна виділити конкретні методи формування музично-естетичної свідомості — музично-емоційний вплив та переконання.

Музично-емоційний вплив — спеціально створена, доцільна організація життєдіяльності учасників виховного процесу, пов'язана з використанням зразків музичної творчості, які впливають на емоційно-образну сферу мислення особистості. До цього належать — демонстрації та ілюстрації певних музичних творів (зразків), супроводжувані яскравими виражальними та зображальними елементами, які викликають відповідну позитивну емоційну реакцію (переживання).

Музично-емоційний вплив може бути прямим і опосередкованим. Він може бути спрямований на пробудження й стимулювання внутрішньої та зовнішньої активності вихованців.

Переконання — дії викладача, спрямовані на формування особистісного ставлення вихованців до музичного мистецтва, згідно з яким виникає конкретне відношення до музичного твору (зразка), яке обирається ними як єдине та можливе в даних умовах. До них належать — спонукання, навіювання, роз'яснення, пояснення, порівняння тощо.

До методів організації музично-естетичної діяльності і формування досвіду практичної музичної творчості слід віднести: привчання; вправи; педагогічну вимогу.

Привчання — взаємодії між учасниками музично-виховного процесу, під час яких відбувається прищеплення вихованцям навичок практичної музично-творчої діяльності. З першого досвіду спілкування з музичним мистецтвом викладачі привчають учнів до практичного виконання музичних творів, участі в музичній самодіяльній творчості, колективних музичних заходах. У процесі професійного музичного навчання метод привчання реалізується в повсякденній участі студентів (учнів) у музичному житті навчального закладу — відвідуванні та участі у концертах, лекторіях, інших заходах, спрямованих на поширення та пропаганду музичного мистецтва.

Вправи — багаторазове повторення певних музично-творчих дій (завдань), метою яких є закріплення й удосконалення практичних навичок музичного виконавства. У практиці музичної освіти виконання вправ частіше застосовується у музичному навчанні і складає одну з вирішальних умов технічної підготовки музиканта. Тому у музичному вихованні цей метод набуває ефективності у поєднанні з іншим методом виховання — переконанням.

Педагогічна вимога — педагогічно доцільний, спланований чи імпровізований вчинок вихователя спрямований на зміну особистісної поведінки вихованця або його ставлення до своєї діяльності. У практиці професійної музичної підготовки педагогічна вимога є одним з головних чинників визначення і формування характеру творчої діяльності майбутнього музиканта. Педагогічні вимоги можуть бути пов'язані як з навчально-виховною роботою, так і з повсякденням. Наприклад, майбутнім інструментальним виконавцям під час самостійних занять над програмою із спеціальності викладачі ставлять вимогу розіграватися не вправами та гамами, а на уривках творів, що вивчаються; вокалістам забороняють брати участь у позанавчальній та самодіяльній творчості тощо.

Формування досвіду практичної музичної творчості майбутнього музиканта тісно пов'язано з громадськістю. Тому в його музичному вихованні значну роль відіграє громадська музична думка — стан масового відношення різних груп людей до подій і фактів музичної дійсності. Частіше вона виконує консультативну та контрольну функцію, стає своєрідним експертом рівня практичної досконалості музиканта.

Громадська музична думка — це погляди та судження викладачів, колег, товаришів, знайомих та інших людей з приводу практичної музично-творчої діяльності студента (учня), що позитивно або негативно впливає на процес формування його музично-практичного досвіду. Тому громадську музичну думку слід виділити у специфічний метод формування досвіду музично-творчої діяльності майбутнього музиканта, який характеризується об'єктивним проявом, не залежним від характеру та змісту музично-виховної роботи.

МУЗИЧНЕ НАВЧАННЯ

Загальні методи музичного навчання:

а) методи навчання теорії та історії музики;

б) методи навчання гри на музичних інструментах, співу та диригуванню;

в) методи навчання та розвитку музичних якостей.

Методи навчання теорії та історії музики можна умовно поділити на словесно-інформаційні, словесно-наочні, та словесно-практичні. Розподіл на такі підгрупи ми обґрунтовуємо бінарністю, про яку йшлося вище.

До підгрупи словесно-інформаційних методів належать дії, пов'язані зі словесною (мовленнєвою) діяльністю, під час якої передається інформація та засвоюється зміст вивчаємих тем.

Це — лекції, розповіді, бесіди, темою яких є історія та теорія музичного мистецтва.

Під час реалізації таких методів навчання сприймання матеріалу майже завжди здійснюється репродуктивно, тобто без аналізу і критичного осмислення. Це, наприклад, може бути лекція з історії музики, тема якої містить матеріал про життєвий і творчий шлях будь-якого композитора, з теорії музики — «Інтервали та їхня побудова», з гармонії — «Модуляції у різні ступені спорідненості» та ін.

Словесно-наочні методи передбачають дії, під час яких словесні пояснення доповнюються елементами ілюстрацій та демонстрацій. У практиці — це використання схем, таблиць, фонозаписів, виконання викладачем фрагментів музичного матеріалу на інструменті.

Словесно-практичні методи характеризуються діями, що передбачають практичну діяльність учнів (студентів) під час навчання — виконання письмових вправ, рішення задач, практичне програвання музичних побудов, тем, фрагментів, які складають зміст матеріалу, що вивчається.

До словесно-практичних методів належить також самостійна робота з книгою.

Методи навчання гри на музичних інструментах, співу та диригуванню можуть бути умовно поділені на наочно-інформаційні, практично-пошукові, практично-евристичні та комплексні.

Наочно-інформаційні методи навчання гри, співу та диригуванню включають у себе дії, що сприяють усвідомленню учнями (студентами) загального змісту і сутності музичного твору, особливостей його виконання.

До них належать — демонстративне виконання викладачем музичного твору, усний музично-теоретичний аналіз твору, вияв складностей технічного характеру, особливостей фактури, аплікатури, тессітури, семіотики диригентського жесту тощо.

Практично-пошукові методи навчання передбачають дії, які пов'язані з практичним відпрацюванням та засвоєнням технічних і художніх навичок під час виконання музичного твору.

Це — читання з аркуша нового твору, багаторазове програвання, проспівування окремих місць, метро-ритмічне відпрацювання (простукування долонями, олівцем тощо). До одного з найважливіших практично-пошукових методів відноситься домашня самостійна робота над музичним твором.

Практично-евристичні методи навчання передбачають дії, кінцевим результатом яких повинні бути певні творчі відкриття. Особливо це характерно на завершальних стадіях навчання, коли на кожному занятті чи при кожному практичному виконанні робота над музичним твором супроводжується винаходом нових художніх особливостей, створенням неповторних образів індивідуального характеру, застосуванням незвичайних технічних прийомів виконання.

В практиці — це індивідуальна інтерпретація музичного твору, виконання його окремих фрагментів. Застосування (випробування) нетрадиційних технічних прийомів виконання, ін.

Комплексні методи навчання гри, співу та диригування характеризуються застосуванням словесних, наочних і практичних дій одночасно. Їх можна визначити формулою: показ (демонстрація) — розповідь (пояснення) — тренування.

У практиці індивідуального та групового музичного навчання комплексний метод становить основу професійного музичного навчання.

Методи навчання та розвитку музичних якостей умовно можна поділити на дві підгрупи — методи розвитку музичних здібностей та методи навчання музичних якостей.

Методи розвитку музичних здібностей — це взаємодії, метою яких є розвиток навичок аналітичного сприймання музичного матеріалу.

Ці навички складають основу особистісних музичних якостей і включають:

навички звуковисотного аналітичного сприймання (музичний слух);

навички метро-ритмічного аналітичного сприймання (почуття темпу і ритму);

навички тембро-динамічного аналітичного сприймання.

Для розвитку навичок музичного слуху, ритму, тембру, динаміки використовуються практично-аналітичні методи, що ґрунтуються на прийомах аналізу і порівняння. Це, наприклад, — розбір та побудова акордів, їхнє прослуховування та аналітичне порівняння; підбирання на слух музичних фрагментів; імпровізування на музичному інструменті, письмові та усні музично-слухові вікторини, диктанти тощо.

Методи навчання довільного музичного відтворення — це дії, пов'язані з прищепленням навичок довільного практичного музичного виконання, яке не потребує ретельного аналітичного осмислення музичного матеріалу.

У практиці навчання — це розігрування (виконання гам, технічних вправ, вокалізів), вивчення напам'ять вправ із сольфеджіо та сольфеджування з аркуша, підспівки, підгравання, колективне музикування на слух, підстукування при цьому тощо.

Ці методи не завжди складають частку організованого процесу музичного навчання, але їхня наявність очевидна, і це сприяє розвитку особистісних музичних якостей майбутнього музиканта.

Музична освіта в Україні

Музична освіта в Україні не є обов'язковою.

Музична освіта в Україні поділяється на елементарну (уроки музики в загальноосвітній школі, приватні уроки), середню (дитяча музична школа, або студія), вищу (училище, інститут, консерваторія, академія).

Вища музична освіта може бути спрофільована на педагогічну діяльність (музично-педагогічна освіта).

Див. також

Література

Вивчення музики в 1–4 класах: навчально-методичний посібник для вчителів / Масол Л. М., Очаковська Ю. О., Беземчук Л. В., Наземнова Т.О. – Х.: Скорпіон, 2003. – 144 с.
Вивчення музики в 5-8 класах: навчально-методичний посібник для вчителів / Беземчук Л. В., Очаковська Ю. О., Наземнова Т. О. – Х.: Скорпіон, 2003. – 128 с.
Методика викладання музики у початкових класах: навч. посібник / І. М. Гадалова. – К.: ІСДО, 1994 – 272 с.
Методика музичного виховання дошкільників : конспект лекцій / Ю. Г. Новгородська; Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя. - Ніжин, 2008. - 128 c.
Методика музичного виховання : навч. посіб. / Л. М. Воєвідко. – Кам‘янець-Подільський: ФОП Сисин Я.І. : Абетка, 2019. – 220 с. – ISBN 617-7052-85-1.
Методика музичного виховання / С. Якимчук. – Рівне: РДГІМ, 2003. – 160 с.
Михайличенко О. В. Основы общей и музыкальной педагогики / Основи загальної та музичної педагогіки: теорія та історія: Навчальний посібник (двомовний) / Вид. друге. Доп. та перероблене. — Суми: Козацький вал, 2009. — 211 с.(PDF-файл
Музика в країні Дошкілля : навч.-метод. посіб. / Г.П. Ватаманюк. - Кам'янець-Поділ.: Аксіома, 2008. - 260 c.
Музична педагогіка: курс лекцій з актуальних проблем викладання музичних дисциплін у системі педагогічної освіти / Г. М. Падалка; за ред. В. Г. Бутенка. – Херсон: ХДПІ, 1995. – 104 с.
Олексюк О. М. Музична педагогіка: навчальний посібник. - Київ: КНУКІМ, 2006. - 188 с.
Основи загальної та музичної педагогіки: теорія та історія : Навчальний посібник / О. Михайличенко. – Суми: Козацький вал, 2009. – 208 с.
Педагогіка мистецтва. Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін / Г.М. Падалка. – К.: Освіта України, 2008. – 274 с.
Печерська Е.П. Уроки музики в початкових класах: Навч. посібник. – Київ: Либідь, 2001. – 272 с.
Раввінов О.Г. Методика хорового співу в школі. – Київ: Музична Україна, 1969 – 129 с.
Ростовський О.Я. Методика викладання музики в основній школі: Навч.-метод. посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 272 с.
Ростовський О.Я. Методика викладання музики у початковій школі: Навч.–метод. посібник. – 2-е вид., доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 216 с.
Ростовський О.Я. Лекції з історії західноєвропейської музичної педагогіки: Навч. посібник. – Ніжин: Вид-во НДПУ, 2003. – 193 с.
Рудницька О. П. Педагогіка: загальна та мистецька. — Київ: АПН України, 2002. — С. 32-60.
Українська музична педагогіка : підручник / В. Д. Шульгіна ; М-во культури України, Нац. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. — Вид. 3-тє, допов. — Київ : НАКККіМ, 2016. — 262 с. : іл., нот. іл., табл., портр. — Бібліогр.: с. 255—262 (141 назва). — ISBN 978-966-452-241-7
Художественное образование на Украине / Мистецька освіта в Україні: теорія і практика: колективна монографія / О. П. Рудницька [та ін.]; заг. ред. Михайличенко О. В., редактор Г. Ю. Ніколаї. — Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2010. — 255 с.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.