Міжнародно-правове визнання

Основні види міжнародно-правового визнання наступні.

• Визнання держави (державоподібного суб'єкта міжнародного права). Визнання держави, що було здійснене іншою державою, свідчить про те, що нова держава визнається незалежною і суверенною державою, повноправним учасником міжнародних відносин.
• Визнання уряду (у тому числі й уряду у вигнанні або такого, що ще не володіє реальною державною владою, але має намір володіти нею у майбутньому). Таке визнання свідчить про те, що новий уряд тепер розглядається як законний уряд даної держави, що представляє його на міжнародній арені. Питання про таке визнання може виникати при революціях або переворотах, але практично ніколи не виникає при звичайній зміні влади в тій чи іншій країні, наприклад в результаті демократичних виборів.
• Визнання повсталої (воюючою) сторони.
• Визнання націй чи національно-визвольних рухів, які борються за незалежність.
• Визнання організацій опору.

При визнанні нових держав у міжнародній практиці застосовуються дві протилежні одна одній теорії: конститутивна і декларативна. У відповідністю з першою теорією тільки визнання створює нову державу як суб'єкт міжнародного права; визнання має ключове значення при набутті державою міжнародної правосуб'єктності. Друга теорія говорить про те, що достатньо лише самого факту проголошення нової держави, щоб у нього з'явилася міжнародна правосуб'єктність, при цьому акт міжнародного визнання всього лише констатує цю подію.

Існують наступні форми міжнародного визнання:

• Визнання де-юре — повне офіційне визнання держав (державоподібних суб'єктів міжнародного права) або їх урядів. Встановлення чи підтримка дипломатичних відносин завжди свідчить про таке визнання, хоча не є обов'язковим для нього.
• Визнання де-факто — неповне і неостаточне визнання. При такому визнання дипломатичні відносини не можуть бути встановлені, проте укладаються двосторонні торговельні, фінансові, освітні, екологічні та інші угоди. Застосовується, коли у держави, що здійснює визнання, немає впевненості в міцності нового суб'єкта міжнародного права, або коли сам суб'єкт себе вважає тимчасовим утворенням. При цьому слід зазначити, що на відміну від двосторонніх угод, сам факт участі двох держав в одному багатосторонньому міжнародному договорі або міжнародній організації не може свідчити про їх взаємне визнання в будь-якій формі.
• Визнання ad hoc — разове тимчасове визнання, коли такий акт має вимушений характер для того, щоб вирішити конкретні питання між державами, які офіційно не бажають визнавати одна одну.

• Імунітет держави
• Суверенітет
• Сецесія
• Право на самовизначення
• Суб'єкт міжнародного права
• Дипломатичні відносини

• О. В. Задорожній. Визнання ад гок // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• О. В. Задорожній. Визнання міжнародно-правове // Українська дипломатична енциклопедія
• О. В. Задорожній. Декларативна теорія визнання // Українська дипломатична енциклопедія
• Фельдман Д. И. Признание государств в современном международном праве. — Казань: Изд. Казанского ун-та, 1965. — 258 с.
• Международное публичное право: учебник / Отв. ред. К. А. Бекяшев. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. — 784 с. — ISBN 5-482-00277-2

• Визнання міжнародно-правове // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Заява «дванадцяти» щодо майбутнього статусу Росії та інших колишніх республік СРСР // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Односторонній акт держави // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Велика радянська енциклопедія. Визнання держави (рос.)