Мінамото-но Таметомо

Мінамото-но Таметомо (яп. 源為朝, みなもと の ためとも; 1139—1170) — японський полководець кінця періоду Хей'ан. Походить з клану Мінамото, син Мінамото-но Тамейосі. Під час участі в смуті Хоґен засланий на острів Ідзу-Осіма. Прізвисько: Тіндзей Хатиро (鎮西八郎). Став предметом цілого ряду міфів і легенд, які повістують про його подолання шляху до Окінави.

Мінамото-но Таметомо
яп. 源為朝
Народився 1139
Помер 23 квітня 1170
·колота рана
Країна Японія
Діяльність самурай, військовослужбовець
Учасник Смута Хоґен
Батько Minamoto no Tameyoshid
Мати Q110407703?
Діти Shuntend і Q106615942?

Біографія

Був восьмим сином Мінамото-но Тамейосі, братом Мінамото-но Йосімото і таким чином він доводився рідним дядьком Мінамото но Йорітомо, першому сьогуну Камакурського сьогунату . Завдяки своєму батькові Мінамото-но Тамейосі, він був членом відомої лінії Сейва Гендзі і онуком Мінамото но Йосіїе, тобто дев'ятим поколінням з самого імператора Сейва.[1]

Протягом юності жив деякий час в Кюсю , звідси прізвисько "Тіндзей" (鎮西), альтернативне ім'я для регіону Кюсю. Під час свого перебування на острові він одружився з дочкою Тайра-но Тадакуні на ім'я Сірануі.

У 1156 брав участь в повстанні Хоґен під проводом свого батька Мінамото-но Тамейосі, збройному конфлікті між екс-Імператором Ґо-Сіракавою з одного боку, та Імператором Сутоку з іншого. В ході війни 28 липня Мінамото-но Таметомо запропонував вночі завдати удару по укріпленому палацу противника, однак ця тактика була відкинута Фудзіварою но Йорінаґою. Проте, загони Мінамото-но Йосітомо здійснили аналогічний напад і здобули перемогу. В японських хроніках Таметомо зображується героєм і чудовим стрільцем з лука. Так, згідно з переказами, він зумів одним пострілом потопити цілий корабель клану Тайра, пробивши йому стрілою днище нижче ватерлінії. Після перемоги екс-Імператора, Йосітомо був змушений стратити свого батька Тамейосі разом з деякими зі своїх братів і інших близьких родичів, які виступали проти імператора Ґо-Сіракави. Таметомо, відомому своєю майстерністю в стрільбі з лука, перш ніж відправити в заслання на острів Ідзу-Осіма перерізали зв'язки або сухожилля руки, що повністю знешкоджувало його. Перебуваючи в засланні на Ідзу-Осіма, бере в дружини Сасарае дочку місцевого урядовця Тадашіге з якою мав два сина, Тамемару і Томокаву та дочку на ім'я Шимагімі. Стосовно його подальшої долі не існує єдиної думки, одні джерела повідомляють, що він просто наклав на себе руки на острові Ідзу-Осіма, ніколи не повертаючись на материк знову.[2] Однак, за іншими розповідями, він ще побував на Окінаві, одному з островів архіпелагу Рюкю і одружився там з Ней, дочкою вождя Одзато [3], що народила йому сина Сунтена, який став першим королем і засновником місцевої королівської династії та королівства Тюдзан.

Походження легенди

Згідно історичної традиції, що склалася на островах Рюкю, місцеві перекази повідомляють про те, що Мінамото-но Таметомо зумів дістатися до Окінави. Легенда про його перебування в Рюкю наявна в численних текстах періоду Едо, точне походження міфу неясно, але вже в 1605 році, він з'являється у викладі ченця Тайчу "Рюкю Сінто ки" (яп. 琉球神道記). Також відомості про це містяться в офіційній історичній хроніці Рюкю 1650 року «Тюдзан Сейкан» (яп. 中山世鑑), написаної королівським радником Се Секеном. Протягом довгого періоду легенда повторно опрацьовувалася в працях різних авторів: Арай Хакусекі "Нантоші" (яп. 南島志) книга 1719 рр., Морісіма Чурьо "Рюкю-банаші" (яп. 琉球談) 1790 рр., Кьокутей Бакіна, який розширив історію до повного роману. Цей міф мав центральне місце в японських популярних концепціях Рюкю в період Едо, існує ряд історичних пам'яток, в тому числі Наміноуе Шріне (яп. 波上宮) , які возвеличують дух Мінамото-но Таметомо або іншим чином пов'язані з ним.[4] Однак, на-сьогодні, версія про перебування Мінамото на острові Окінава, розглядається як ідея винайдена і увічнена для того, щоб виправдати японське панування над Королівством Рюкю. [5] В 1906 вперше цю історію розглянув як вигадану Като Санго в своїй публікації "Рюккю но кенкю". Він стверджував, що це вигадка, і привів зокрема чотири аргументи на користь цього.[6] Величезна відстань між островами Ідзу-Осіма і Рюкю є лише одним з багатьох елементів, які роблять цю історію малоймовірною. Проте, в 1950-х роках, історик Джордж Керр, який присвятив легенді Мінамото-но Тамемото кілька сторінок праці вважав, що якщо в наш час ця історія не може бути перевірена, то і не може трактуватися як суто вигадана.[7]

Смерть

Різні варіанти легенди Мінамото-но Таметомо неоднозначно повістують про його смерть. Деякі джерела описують його смерть на Окінаві, в той час як інші його повернення на острів Ідзу-Осіма для того, щоб відбитись від посланих імператором нападників і убити себе врешті-решт. За ще однією версією Таметомо втікає на острів Хатідзьо, де він знову бореться з імперськими силами, а потім вчиняє самогубство. Це був перший з історично підтверджених випадків вчинення воїном сеппуку.

Примітки
  1. Sato, Hiroaki. "A Wonder Tale: The Moonbow." in My Friend Hitler and Other Plays of Yukio Mishima. Columbia University Press, 2002. pp241-245.
  2. Yokoyama Manabu 横山学, Ryûkyû koku shisetsu torai no kenkyû 琉球国使節渡来の研究, Tokyo: Yoshikawa kôbunkan (1987), 5-6.
  3. Yokoyama, 135.
  4. Yokoyama Manabu 横山学, Ryûkyû koku shisetsu torai no kenkyû 琉球国使節渡来の研究, Tokyo: Yoshikawa kôbunkan (1987), 5-6.
  5. Йокояма Манабу вважає, що оскільки "Рюкю Сінто ки" була написана до 1609, тобто вторгнення Сацума в Рюкю, історія не може бути сфабрикованою для того, щоб вислужитися Сацумі. (Yokoyama, 53.) Однак Сацума наклав податок або данину на Рюккю, тому історія Таметомо написана в 1590-х роках, могла бути створена для цієї мети.
  6. Yokoyama Manabu 横山学, Ryûkyû koku shisetsu torai no kenkyû 琉球国使節渡来の研究, Tokyo: Yoshikawa kôbunkan (1987), 5-6.
  7. Kerr, George. Okinawa: The History of an Island People. Tuttle Publishing, 2000. p46.

Література
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • Спеваковский А. Б. Самураи - военое сословие Японии. Москва, 1981
  • Медрих В. М. "История сёгуната в Японии(Нихон Гайси)" Москва 1990
  • Sansom, George. A History of Japan to 1334. — Stanford, California: Stanford University Press, 1958.
  • George H. Kerr: Okinawa: the History of an Island People. Tuttle Publishing, Boston 2000
  • William de Bary, Sources of Japanese Tradition, vol 1, Columbia University Press (2001), 273.
  • Turnbull, Stephen. The Samurai Sourcebook. — London: Cassell & Co, 1998.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.