Мінойське виверження
Міно́йське ви́верження вулка́на Санторі́ні — катастрофічне виверження плініанського типу, яке відбулось у 1627±1 році до н. е.
| Санторіні, Стронгіла | ||||
 Залишки вулканічного острова Стронгіле (Тіра), вигляд з космосу, 21 листопада 2000. В центрі кальдери — вулканічний острівець Неа Каймені | ||||
|
36°25′12″ пн. ш. 25°25′54″ сх. д. | ||||
| Країна |
 Греція | |||
|---|---|---|---|---|
| Розташування | Санторіні, Греція, Європа | |||
| Система | Кікладські острови | |||
| Тип | стратовулкан | |||
| Висота | 546 м | |||
| Виверження | востаннє — 1956 р. | |||
| Ідентифікатори і посилання | ||||
  Санторіні, Стронгіла Санторіні, Стронгіла (Греція) | ||||
| ||||
 Мінойське виверження у Вікісховищі | ||||
Опис
Катастрофа супроводжувалася потужними землетрусами. Від древньої Стронгіли залишився тільки видимий нині півмісяць зі скелею 300 метрової висоти в західній частині і пологими пляжами у східній. Під час вибуху було викинуто близько 40 км³ породи (це у 2 рази більше, ніж під час виверження вулкана Кракатау 1883 року). За іншими даними, в повітря злетіло 80 км³ гірської породи.[1] Індекс вулканічної експлозивності (VEI) оцінюється у 6 балів[2]. Висота газово-попільної колони плініанського виверження сягала середини стратосфери 38—39 км. Вибух вулкана Санторіні за потужністю дорівнював вибухові приблизно 200 тис. атомних бомб, скинутих на Хіросіму.[1] В результаті виникла кальдера діаметром 14 км і площею більше 80 км². Глибина моря в улоговині між островами сягає 400 м. Товща вулканічної тефри становить від 30 до 60 м біля підніжжя вулкана, а в радіусі 30 км вона сягає 5 м. Сліди санторінського попелу знайдено на острові Крит, у прибережних зонах Північної Африки (дельта Нілу) і Малої Азії.
В результаті утворення кальдери величезна хвиля цунамі, висотою до 200 м (за іншими даними — до 260 м[1]) накрила північне узбережжя Криту. Наслідком виверження та цунамі став початок занепаду Мінойської цивілізації (розкопки на о. Крит довели, що мінойська цивілізація існувала ще століття після виверження вулкана, оскільки деяка кількість будов мінойської культури знаходиться над шаром вулканічного попелу).
Деякі наукові дослідження намагаються довести, нібито затонулий острів був так довго шуканою Атлантидою[3][4][5].
Виверження
Передісторія
Геологічні дослідження залишків вулканічної споруди і вулканічних порід зі стінок кальдери вказують, що вулкан Тіра неодноразово вивергався протягом сотень тисяч років до катастрофічного мінойського виверження.
Примітки
- Георгій Скарлато. Захоплююча географія. Навчальний посібник. — К.: «Альтерпрес», 1998. — 414 с., іл. ISBN 966-542-036-4
- Мінойське виверження 1645 року до н. е.
- Santorini Eruption (~1630 BC) and the legend of Atlantis (англ.)
- Location hypotheses of Atlantis
- http://news.nationalgeographic.com/news/2006/08/060823-thera-volcano.html
Див. також
- Теорія Чорноморського потопу
- Атлантида: Кінець світу, народження легенди (англ. Atlantis: End of a World, Birth of a Legend) — науково-популярний фільм про Мінойське виверження
Література
- Bietak, M (2004). Review—'A Test of Time' by S.W. Manning (1999). Bibliotheca Orientalis 61: 199–222. Процитовано 21 квітня 2008.
- Callender, G (1999). The Minoans and the Mycenaeans: Aegean Society in the Bronze Age. Oxford University Press. ISBN 0-19-551028-3.
- Forsyth, PY (1997). Thera in the Bronze Age. Peter Lang Publishing. ISBN 0-8204-4889-3.
- Friedrich, WL (1999). Fire in the Sea, the Santorini Volcano: Natural History and the Legend of Atlantis. Cambridge University Press. ISBN 0-521-65290-1.
- Warren PM (2006). The date of the Thera eruption. У Czerny E, Hein I, Hunger H, Melman D, Schwab A. Timelines: Studies in Honour of Manfred Bietak (Orientalia Lovaniensia Analecta 149). Louvain-la-Neuve, Belgium: Peeters. с. 2: 305–321. ISBN 90-429-1730-X.
Джерела
- Котлярчук Андрій Створений вулканом
- Тера — відпочинок Греція[недоступне посилання з липня 2019]