Мічурін (фільм)

Дія починається в дореволюційній Росії. До Мічуріна приїжджає американський професор Майєрс. Спершу він сприймає скромно одягненого Мічуріна, який рубає дрова, за слугу. Потім Майєрс дивується, що у відомого вченого такий малий сад. Мічурін показує виведену ним лілію, вражений американець пропонує роботу в Америці. Проте Мічурін відмовляється, щоб трудитися на благо батьківщини і радить повернутися через 20 років. Місцеві вельможі обурені тим, що американець цікавиться не ними, а агрономом.

Мічуріну привозять зразки рослин з Уралу, в цей час з саду місцеві діти крадуть яблука. Сторож Терентій проганяє їх і ловить одного хлопчика. Мічурін не карає малого злодія, а кличе пити чай. Згодом до нього приходить місцевий священник Христофор, щоб той поремонтував йому годинник. Священник, прочитавши книгу Чарльза Дарвіна, сумнівається в своїй вірі. Але потім він сперечається з Мічуріним, вважаючи виведення ним нових сортів рослин гріховним втручанням у Божу справу.

Мічурін мріє схрестити мигдаль з персиком, але розуміє, що потрібен проміжний сорт, на виведення якого піде багато років. Він картає себе за те, що не був досить прозорливим, але його підтримує дружина, котра допомагає в саду. Удвох вони переносять сад на інший ґрунт, проте більшість саджанців гине. Мічурін вирішує попросити державних субсидій у департаменті землеробства. Чиновники йому відмовляють, вважаючи селекцію марним заняттям, а самого Мічуріна — недовченим вискочкою. За нього заступається інспектор Марфін, але і його слова не переконують чиновників. Потім Марфін в колі учених виголошує промову з нагоди Нового року — початку XX століття. Мічурін на святкуванні розповідає про свою мрію — керувати еволюцією, пришвидшувати її завдяки селекції в багато разів.

Занурений в роботу, Мічурін не помічає хвороби своєї дружини, яка невдовзі помирає. Мічурін пригадує невиконані обіцянки, які давав їй у молодості та спільну мрію перетворити Росію на країну садів. Священник Христофор зі свою родиною та гостем-поліцієм позаочі говорять про Мічуріна як скнару та самодура. Потім заняття Мічуріна обговорює з чиновниками справник Хрєнов. До них приєднується селекціонер Євген Карташов, науковий суперник Мічуріна.

Революцію Мічурін приймає з ентузіазмом, хоча в його саду дехто і вбачає пережиток панського минулого. Для допомоги Мічуріну присилають Карташова та видають 250 тисяч рублів. Між двома селекцінерами панує непорозуміння, Карташов не вірить в реальність виведених Мічуріним сортів і гібридів плодових дерев. Однак наполегливість Мічуріна, підкріплена радянським фінансуванням, наближає його мрію створити сади, здатні рости в Сибіру. Його відвідує молодий чоловік Лєсніцький, який колись хлопчиком крав у саду яблука, а тепер знайшов втілює задум Мічуріна, як багато хто з радянської молоді. Мічурін здобуває визнання, його запрошує в Москву сам Ленін, але Мічурін вважає себе надто старим і запрошує Леніна до себе. Проте Ленін помирає, Мічурін лише сподівається, що молоде покоління продовжить його справу перетворення Росії.

На честь Мічуріна називають місто, в гості до селекціонера приїжджають студенти, натхненні його працею. Мічурін уникає публічної слави, але приєднується до святкового параду, щоб бути з народом, на благо якого трудився все життя.

• Режисер: Олександр Довженко, Юлія Солнцева (співрежисер)
• Сценарист: Олександр Довженко
• Оператор: Леонід Косматов (спільно з Ю. Куном)
• Звукорежисер: Микола Тимарцев
• Художники-постановники: Михайло Богданов, Генадій М'ясников
• Композитор: Дмитро Шостакович

Григорій Бєлов у ролі Івана Мічуріна, фільм Мічурін (1948)

• Григорій Бєлов — Іван Мічурін
• Олександра Васильєва — Олександра Мічуріна
• Володимир Соловйов — Михайло Калінін
• Микола Шамін — сторож Терентій
• Григорьєв Федір — Карташов
• Володимир Ісаєв — Маєрс
• Сергій Ценін — Берд
• Юрій Любимов — перекладач
• Алла Ларіонова — помічниця Мічуріна
• Георгій Георгіу — царський чиновник
• Клара Лучко — гостя на святкуванні Нового року
• Костянтин Нассонов — отець Христофор
• Іван Назаров — поштар
• Геннадій Пєчніков — Лєсніцький
• Михайло Жаров — Хрєнов
• Сергій Бондарчук — гість з Уралу
• Віктор Хохряков — Рябов
• Андрій Петров — Мєшков, голова виконкому

Фільм під робочою назвою «Життя в цвіту» Довженко задумав ще в 1944 році. Проте на догоду ідеологічним принципам стрічка була перероблена в фільм «Мічурін». Фільм багато разів коригувався й перемонтовувався, в спробах задовольнити вимоги цензури[1]. Проте, на відміну від «Щорса», «Мічурін» був меншим творчим компромісом. Режисер писав у 1944 році: «З великою приємністю працюю над літературним сценарієм “Мічурін”. Я розпочав сю роботу перед війною і зараз повернувся до неї як до теплої рідної хати. Се ніби не в’яжеться трохи з моїм “націоналізмом”. Адже се тема руська, про руський народ, проте я думаю, що мені не заборонять писати про його добре, люблячи палко і свій народ»[2].

В останні роки життя Довженко відмовився від властивих його фільмам раніше натуралізму та побутовості[3]. Під час роботи над фільмом «Мічурін», своїм першим кольоровим фільмом, у 1947 році Довженко записав у своєму щоденнику: «Весь час на різних художніх радах порівнюють кольорове кіно з малярством. Невірне, поверхове порівняння. Малярство статичне. Колір в кіно процесуальний, динамічний. Він існує в стані невпинного руху. Отже, колір ближче до музики, ніж до малярства. Він є — зорова музика»[4]. У фільмі «Мічурін» Довженко застосував активний пейзаж, оскільки сам Мічурін нерозривно пов'язаний з природою, і вона в кадрі реагує на драматичні події в його житті[3]. В пошуках актора на головну роль Довженко переглянув понад 10 кандидатур, але зупинився на Григорієві Бєловому, котрий досі не знімався в кіно. Проте режисер постановив, що Бєлов найкраще відповідає ролі, позаяк має не тільки зовнішню схожість з Мічуріним, а й стриманість і скромність, яку він бажав висвітлити в видатному агрономі[5].

На думку деяких критиків, в результаті перемонтажів з фільму вийшла безпорадна робота, яка не містить нічого крім пропагандистського пафосу. Інші критики стверджували, що незважаючи на переробки згідно з радянською ідеологією, фільм  вийшов талановитим[1].

Юрій Тимошенко у 1964 році писав, звертаючись до вже померлого Довженка: «…Вчора четвертий раз дивився „Мічуріна“ і як всі попередні три рази прийшов додому розгублений і спантеличений величчю вашого таланту»[6].

• 1949 — МКФ у м. Готвальдове («Премія праці» — Олександр Довженко)
• 1949 — МКФ у Маріанських Лазнях (Премія за найліпший кольоровий фільм — Олександр Довженко)
• 1949 — Сталінська премія (II ступеня — Олександр Довженко)
• 1949 — Сталінська премія (Леонід Косматов)
• 1949 — Сталінська премія (II ступеня — Юлія Солнцева)

• Госейко Л., «Історія українського кінематографа. 1896 — 1995», К.: KINO-КОЛО, 2005 р. ISBN 966-8864-00-X.

• «Мічурін» Олександра Довженка