М-20 (ЕОМ)

М-20 — радянська лампова електронно-обчислювальна машина, розроблена 1958, випускалась з 1958 по 1964. Головний конструктор: Лебедєв Сергій Олексійович; заступники головного конструктора — Сулим Михайло Кирилович та Шура-Бура Михайло Романович. На Казанському заводі обчислювальних машин було випущено 68 машин[1][2][3], а на Московському заводі САМ - 20 шт.

Організація-розробник: Інститут точної механіки та обчислювальної техніки (Росія) (ІТМ і ОТ) і Спеціальне конструкторське бюро 245 (СКБ-245). Завод-виробник: завод обчислювальних машин (Казань), Московський завод САМ.

На рік випуску М-20 з 20 тис. операцій за секунду проголошувалася в СРСР найбільш швидкодіючою ЕОМ в світі. Насправді, це не відповідало дійсності: швидкодія американської IBM 704, що випускалася з 1954 (тобто за 4 роки до виходу М-20), становила 40 тис. операцій за секунду, а представлена ​​30 грудня 1958 транзисторна ЕОМ IBM 7090 виконувала понад 220 тис. операцій за секунду.

Конструкція і технології

В ЕОМ було реалізовано низку структурних рішень: суміщення виконання частин операцій, прискорення виконання операцій додавання і множення за рахунок вдосконалення роботи ланцюгів переносу (введенням ланцюга «грубого» переносу), множення одразу на два розряди. До системи команд процесора було включено F-операцію модернізації адрес, яка подібна винайденій для комп'ютера "Київ" Ф-операції, яка дозволяла виконувати "штрих-операцію" Адресної мови програмування (оператор розіменування вказівників)[4][5].

Система представлення чисел — двійкова з плаваючою комою, кількість розрядів — 45.

ЕОМ М-20 мала пам'ять на феритових сердечниках об'ємом 4096 слів, зовнішня пам'ять розташовувалася на магнітних барабанах і стрічках.

Основним конструктивним елементом були з'ємні блоки з двома електронними лампами. В машині використовувався імпульсний принцип (динамічні тригери), що дозволило зменшити кількість електронних ламп в машині до 1600. Логічні схеми були виконані на напівпровідникових діодах.

Машина була зібрана в семи шафах, займала площу 170—200 м² і споживала від мережі 50 кВт (без системи охолодження).

Розвиток

На заміну M-20 були розроблені напівпровідникові машини серії БЕСМ: БЕСМ-3М, БЕСМ-4; та М: М-220, М-220М, М-222 (останні дві — в СКБ Казанського заводу ЕОМ), що були програмно сумісні з М-20 та мали більший обсяг пам'яті. Машини М-220М і М-222 отримали значне поширення у військово-промисловому комплексі, до 1974 було випущено більше 800 штук.

Програмне забезпечення
  1. Транслятор з Адресної мови програмування[5][6][4][7], бібліотеки стандартних програм Адресної мови програмування, зокрема бібліотеки елементарних функцій.
  2. Система автоматизованого програмування[6].

Див. також

Посилання

Примітки
  1. Советские компьютеры: преданные и забытые
  2. для порівняння, подібна за можливостями американська ЕОМ IBM 704 була випущена серією 123 704 машини
  3. також існує інформація про випущені 63 машини; враховуючи, що ЕОМ випускалась на двох заводах, загальна кількість може сягати 83
  4. Ющенко, Е.Л. (1963). Адресное программирование (рос.). Киев: Гос. издательство технической литературы, УРСР. с. 288.
  5. Гнеденко, Б. В.; Королюк, В. С.; Ющенко, Е. Л. (1963). Элементы программирования (рос.). Москва: Государственное издательство физико-математической литературы.
  6. Ющенко Е. Л. и др. Система автоматического программирования для машины М-20. Транслятор с адресного языка. — Київ : Наукова думка, 1965, с. 155. — 7750 прим.
  7. Ющенко, Е.Л.; Бабенко, Л.П.; Довгополая, Л.И.; Корниенко, Г.М. (1965). Система автоматического программирования для машины М-20. Транслятор с адресного языка (рос.). Киев: Наукова думка. с. 154.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.