Надфіль

На́дфіль (від нім. Nadelfeile — «голчастий напилок») — найдрібніший напилок, призначений для виконання дуже дрібної і точної роботи[1].

Надфілі в асортименті

Надфілі різняться за формою поперечного перерізу і за числом насічок на один сантиметр довжини напилка.

Види надфілів

Надфілі за ГОСТ 1513-67[2] виготовляють за формою поперечного перерізу одинадцяти типів: плоскі тупоносі, плоскі гостроносі, квадратні, тригранні, тригранні односторонні, круглі, напівкруглі, овальні, ромбічні, ножівкові і пазові.

Надфілі мають подвійну насічку: перша (основна) робиться під кутом 25 ° і друга (допоміжна) — під кутом 45 °. За щільністю насічок (основних/допоміжних) надфілі поділяються на десять номерів: № 00 (20/16 насічок), № 0 (25/21), № 1 (32/27), № 2 (40/35), № 3 (48/42), № 4 (56/50), № 5 (67/61), № 6 (80/74), № 7 (95/87), № 8 (112/104). Круглі та овальні надфілі та напівкругла сторона напівкруглих надфілів можуть мати одинарну (основну) насічку, крім того круглі надфілі можуть мати спіральну одинарну насічку під кутом 20+5°.

Надфілі виготовляють з довжиною робочої частини 50, 60, 80 мм та довжиною хвостовика відповідно 50, 60, 80 мм.

Надфілі виготовляють з інструментальної легованої сталі 13Х за ГОСТ 5950-2000[3] та вуглецевої сталі У12, У12А, У13, У13А (ГОСТ 1435-99[4]) і гартують до твердості HRC 56…60.

Вузька сторона має одинарну насічку. Тип інструмента зазвичай написаний на його рукоятці. Для обробки матеріалів з твердих сплавів, кераміки та скла використовуються алмазні надфілі.

Використання

Надфілі застосовують для лекальних, граверних робіт, а також для зачищання у важкодоступних місцях (отворах, кутах, коротких ділянках профілів тощо).

Див. також

Примітки
  1. Надфіль в Академічному тлумачному словнику (1970—1980)
  2. ГОСТ 1513-77 Надфили. Технические условия.
  3. ГОСТ 5950-2000 Прутки, полосы и мотки из инструментальной легированной стали. Общие технические условия.
  4. ГОСТ 1435-99 Прутки, полосы и мотки из инструментальной нелегированной стали. Технические условия.

Джерела
  • Копелевич В. Г., Спиридонов І. Г., Буфетов Г. П. Слюсарна справа.- К.: Освіта, 1997.- 206 с. — ISBN 966-04-0068-3
  • Макієнко М. І. Загальний курс слюсарної справи. — К.: Вища школа, 1994.-311 с. — ISBN 5-11-004084-2
  • Кропивницький М. М. Загальний курс слюсарної справи. — К.: Техніка, 1970.- 344 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.