Нанні Моретті

Нанні Моретті народився в містечко Бруніко, провінція Больцано, регіон Трентіно-Альто-Адідже, де його батьки в той час проводили відпустку. Дитинство пройшло в Римі. Батько Луїджі Моретті викладав грецьку епіграфіку в університеті, а мати Агата Епічелла викладала іноземну мову в гімназії. Старший брат Франко — професор порівняльного літературознавства. З дитинства в Нанні були дві пристрасті: водне поло, він навіть виступав за юніорську команду Італії та кінематограф.

Після закінчення ліцею, у 1973 зняв свій перший короткометражний фільм Поразка (італ. La Sconfitto). Його Моретті відзняв своєю першою камерою «Super-8», яку придбав продавши свою колекцію марок. Перший професійний фільм з'явився 8 березня 1978 року під назвою «Ecce bombo», який був представлений на Каннському фестивалі і приніс режисеру популярність (касові збори досягли 2 мільярдів лір).

У 1981 році виходить наступна стрічка Моретті під назвою Sogni d'oro, з якою він бере участь у Венеційському кінофестивалі та яка приносить йому Срібного лева — Гран Премію Журі, хоча цей фільм не отримує таку популярність серед глядачів, як два попередні.

У 1984 з'являється Bianca — фільм, який крім характерний для Моретті рис, містить також елементи детектива. Наступна кінематографічна робота режисера La Messa è finita (1985) приносить ще одну нагороду — Срібний лев Берлінського кінофестивалю 1986 р..

У 1987 р. разом з Анджело Барбагалло засновує кіностудію Sacher Film, прагнучи дати можливість молодив талантам реалізувати свої проекти. Назва студії походить від назви улюбленого десерту режисера Sacher-Torte (Захер (торт)), який також зіграв не останню роль у його фільмах, а саме Sogni d'oro та Bianca. Вже у рік відкриття кіностудія випустила перший фільм режисера Карло Маццякураті під назвою Notte italiana. Студія активно функціонує до сьогодні.

у 1989 р. Нанні Моретті знімає фільм Palombella rossa, де чітко простежуються політичні нотки.

У 1990 р. виходить документальний фільм La Cosa про суперечки в середині комуністичної партії в час її перезаснування, який транслюється на телеканалі RAI та в кількох кінозалах.

У 1991 р. зіграв одну з головних ролей у фільмі Il portaborse Данієле Лукетті, а саме славнозвісного міністра Чезаре Ботеро. Того ж року в престижному римському кварталі Трастевере, перебудовує старий кінозал і 1 листопада відкриває Cinema Nuovo Sacher.

Один з його найвідоміших фільмів Caro diario з'являється на екранах у 1993 р. Фільм складається з трьох епізодів і має автобіографічний характер, хоча і знятий майже як документальний. Наступного року фільм отримує нагороду Каннського фестивалю у номінації найкраща режисерська робота.

В цей же період зростає інтерес Моретті до політики, що відображається на його фільмах.

У липні 2018 підтримав петицію Асоціації французьких кінорежисерів на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[1]