Наські українські казки

Збірку з трьох казок Осип Бодянський видав 1835 року в Москві[3], оригінальна назва — «Наськы украинськы казкы, запорозьця Иська Матырынкы». Кожній казці передує епіграф із народних приказок[4]. За словами Івана Франка, примірник цієї книжки «подарував для бібліотеки Наукового товариства ім. Шевченка у Львові професор Агатангел Кримський»[5].

1903 року Іван Франко передрукував збірку у Львові[2], аби познайомити читацьку публіку з поетичним доробком Осипа Бодянського. Франко супроводив видання ґрунтовною передмовою, в якій назвав Бодянського «одним із перших піонерів українського письменства ХІХ-го віку і одним із найзаслуженіших діячів на полі слов’яно- і спеціально українознавства в Росії» та назвав збірку казок «головним українським твором» О. Бодянського, який залишився поза увагою дослідників і не отримав належної оцінки. Окрім того, у вступних заувагах Франко детально описав першодрук збірки, проаналізував правопис видання та зазначив, що вона «набирає для нас подекуди вартості історичного документа, бо позволяє зрозуміти погляди Бодянського на звуки і форми українського слова»[6].

У кінці перевидання Франко розмістив наукову статтю «Національний колорит казок Бодянського», в якій висловив думку, що цей поетичний варіант народних казок був даниною тогочасній літературній моді, а про автора висловив наступне: «Бодянський оповідає монотонно, мляво, його форма не блискуча і не передає настрою, який би повинна викликати казка. Та є в його віршуванні щось інше, чим ті казки заслуговують на пильну увагу — це національний колорит, який він силкувався надати своїм казкам»[7]. На думку Івана Франка, гумористичний тон, притаманний творчості Івана Котляревського, Бодянський у «Наських казках...» використав «досить невдало». У поетичних рядках збірки Франко знайшов схожість із віршовим розміром «Енеїди», однакову «будову фраз» та низку текстуальних збігів[6].