Кримський Агатангел Юхимович

Агата́нгел Юхи́мович Кри́мський[1] (літературний псевдонім А. Хванько, Хванько Кримський, Ївхимець, Панько Рогач, Мирдза-Джафар та інші. 3 [15] січня 1871(18710115), місто Володимир[2] — 25 січня 1942, Кустанай, нині Костанай, Казахська РСР) — український історик, сходознавець, мовознавець, вчений, орієнталіст, письменник і перекладач, поліглот, один з організаторів Академії наук України (1918). Український науковець походив з кримськотатарсько-білоруського роду, що прийняли православ'я[3][4][5]. Жертва сталінського терору.

Агатангел Юхимович Кримський
Народився 3 (15) січня 1871(1871-01-15)
Володимир, Волинська губернія, Російська імперія нині Волинська область, Україна
Помер 25 січня 1942(1942-01-25) (71 рік)
Кустанай, Костанайська область, Казахська РСР, СРСР нині Казахстан
Місце проживання Москва, Київ
Країна  УНР →
Українська СРР →
 СРСР
Підданство Російська імперія (до 1917)
Національність кримський татарин
Діяльність поет, антрополог, автор, історик, викладач університету, письменник, перекладач
Alma mater Історико-філологічний факультет Московського державного університетуd і Лазаревський інститут східних мов
Галузь історія, мовознавство, сходознавство
Заклад Українська академія наук
Відомі учні Омелян Пріцак, Грунін Тимофій Іванович
Членство НАН України
Відомий завдяки: один з організаторів Української академії наук (1918)
Родичі Левченко Микола Захарович
Нагороди
Автограф
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
 Кримський Агатангел Юхимович у Вікісховищі
Фотографія Юхима Степановича Кримського та Аделаїди Матвіївни.
Меморіальна дошка в Києві на будинку Колегії Павла Ґалаґана по вулиці Богдана Хмельницького, де з 1885 по 1889 рік навчався Агатангел Кримський
Поштова марка з портретом А. Кримського

Життєпис

Народився в місті Володимирі, нині Волинська область, Україна (тоді Волинська губернія, Російська імперія) у родині етнічного кримського татарина з білоруським корінням, вчителя історії та географії Юхима Степановича Кримського та польки з відомого польсько-литовського роду[6]. Засновником роду Кримських був мулла з Бахчисарая, який переселився до м. Мстиславль (нині Могильов. Білорусь). Дід Кримського перейшов з ісламу в християнство[3]. Щодо свого походження Агатангел Юхимович писав наступне:

Мій батько з білоруського міщанського роду, мати — полька литовська, — я знацця, ані кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні. Хоч я родом не вкраїнець, але цілком проукраїнився.[7]

1915 року в інтерв'ю газеті Терджиман вчений згадував, що в 1696 році після конфлікту з ханом прадід Агатангела Кримського покинув Бахчисарай й оселився в XVII столітті на території сучасної Білорусі (міста Борисов та Мстислав)[4].

Будинок, де мешкав А. Кримський у м. Звенигородка

У дитячі роки його батьки переїхали до Звенигородки (нині Черкаська область). Ще в трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його до місцевого училища, де Агатангел провчився п'ять років (1876—1881). Після навчання в протогімназії в Острозі (1881—1884) та Другій київській гімназії (1884—1885) вступив за конкурсом і навчався в Колегії Павла Ґалаґана м. Київ (1885—1889). Опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку. Усього він знав шістдесят мов[8]. У колегії навчався в Павла Житецького, який пробудив у ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові[4], присвятив своє життя Українській національній ідеї, відродженню української науки та культури.

У 1889—1892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві. Основними дисциплінами науковця були: арабська, перська і турецька мови та література. У 1892—1896 роках пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця Всеволода Міллера, славіста Романа Брандта, знавця індоєвропейських мов Пилипа Фортунатова. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті та зі слов'янської філології в Московському університеті. Крім того, він слухав у Московському університеті лекції з всесвітньої історії в професора Володимира Гер'є.

Після закінчення Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки до Сирії та Лівану. Під час цієї поїздки у 1896-1898 роках він зібрав багато матеріалів і документів, над якими працював до смерті. Після повернення, з 1898 року Кримський працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови арабською і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та філології. З 1903 року- професор історії ісламу

За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.

1918 року переїхав до Києва, де обійняв посаду неодмінного секретаря заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. Був одним з академіків- засновників УАН. Зробив великий внесок в її створення і розвиток.

У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабської та іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії.

З 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови. У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

У 1918—1921 роках працював професором всесвітньої історії в Київському університеті. Водночас був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», з 8 серпня 1925 року — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише у 1918—1928 роках. 12 вересня 1921 року в знак визнання його заслуг Рада народних комісарів Української СРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Кримському дозволено видання за державний кошт наукових праць; його звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку.

З 1929 року Кримського почали переслідувати, позбавляти посад. У 1930-х роках Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. Жив у Києві і Звенигородці. У1937 воно запросили до підготовки аспірантури в інституті мовознавства АН УРСР, де у 1938 році Кримський очолив відділ української мови. У січні 1941 року, під час урочистого відзначення 70-річного ювілею вченого, його було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Реабілітований у 1957 році завдяки клопотанню Л. Булаховського.

Агатангел Кримський брав активну участь в українському національному житті кінця XIX століття, листувався з відомими діячами української культури — Омеляном Огоновським, Борисом Грінченком, Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Павликом та ін. У цей період своєї діяльності Кримський вів наукову полеміку з Олексієм Соболевським, який пропагував гіпотезу Михайла Погодіна про те, що давні кияни були росіянами, які тільки в період монгольської навали відійшли на північ. З Лесею Українкою його поєднувала щира дружба, теплі приятельські стосунки. Вона не раз радилася з ним про свої твори, ділилася планами, прохала підказати літературу для вивчення. А. Кримський залишив гарний спогад про Лесю Українку «Із спогадів щирого друга». На повість Ольги Кобилянської А. Кримський «Царівна» написав рецензію, що свідчить про його інтерес до розвою української літератури, до її модерних процесів. Також часто відвідував Крим, де зустрічався з кримськотатарськими літературними діячами І. Гаспаринським, А. Лятіф- заде., Б.Чобан-заде та іншими.

Постановою Ради Міністрів УРСР № 203 від 7 травня 1971 року Володимир-Волинському педагогічному училищу присвоєно ім'я Агатангела Юхимовича Кримського з нагоди 100-річчя від дня народження вченого (нині «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А. Ю. Кримського»)[9].

У 1992 році засновано Волинську обласну премію імені Агатангела Кримського «за досягнення в галузі художньої літератури (поезія, проза, драматургія, переклади), документальної і науково-критичної літератури (естетика, літературознавство, мистецтвознавство, критика, мемуаристика, біографії, публіцистика, журналістика), театральної режисури, акторських робіт»[10].

Особистий архів А. Кримського зберігається в НБУ ім. В. Вернадського та Науковому архіві Наукової бібліотеки НаУКМА[11].

Особисте життя

Агатангел Кримський був геєм. Його гомосексуальна орієнтація, між іншим, підтверджуються текстами з його циклу віршів "Нечестиве Кохання", в яких Кримський рефлексує над своєю гомосексуальністю. Гомосексуальність А. Кримського була досліджена Соломією Павличко в її праці "Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського". Також, особисте життя Кримського було заповнено клопотами про брата і сестру, а пізнє одруження не принесло щастя й родини. Напівсліпий, немічний самотній вчений потребував допомоги секретаря, читця або коректора. Таким помічником був для нього Микола Левченко, якого він усиновив і який згодом став дослідником, завідував академічною друкарнею. 1929 року, коли почалися арешти, які завершилися інспірованим НКВС процесом над «Спілкою визволення України», Левченка разом з багатьма іншими співробітниками академії репресували. Перед цим він своїм свідченням врятував Кримського від арешту. Після заслання Левченка залишилася його вагітна дружина і, щоб дати дитині ім'я, Кримський усиновив новонародженого хлопчика.

Творча спадщина і значення

Наукова діяльність

Агатангел Кримський — автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу (знав близько 60 мов, переважно східних):

Окремі історико-літературні монографії Кримського присвячені «Хамасі» Абу Таммана, Абану Ліхікі, Гафізу, Павлові Алеппському.

У 2007—2010 роках Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського здійснено перевидання рідкісних сходознавчих праць А. Ю. Кримського «Вибрані сходознавчі праці в п'яти томах»: Т. I. Арабістика (2007); Т. II. Тюркологія (2007); Т. III. Тюркологія (2010); Т. IV. Іраністика (2008); Т. V. Іраністика (2010).

Велику увагу приділяв дослідженню історії української мови і літератури, фольклору, етнографії. Кримський — автор праць:

  • «Українська граматика» (у 2-х т., 1907—1908),
  • «Нариси з історії української мови» (1922, у співавторстві з О. Шахматовим)
  • «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного»
  • Редактор першого тому «Академічного словника» (1924).
  • Про научність фонетичної правописи // Буковина. 1897.

Агатангел Кримський вважається одним з найвидатніших орієнталістів в історії світової філологічної науки.

Літературна діяльність

Як письменник Кримський відомий поетичними творами на східні теми, що ввійшли до збірки «Пальмове гілля» (в 2-х частинах 1901, 1908, 1923)[12], оповіданнями (зб. «Повістки й ескізи з українського життя» (1895) і «Бейрутські оповідання» (1906) та романом — «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований у 1972 році).

Кримському належать численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді, Гафіза, Міхрі-хатун, Фірдоусі та багатьох інших, у тому числі західноєвропейських поетів.

Перші переклади, переспіви й оригінальні твори друкував у часописах «Зоря», «Правда», «Народ», «Зеркало», «Буковина».

Кримський був експертом до 34 мов;[5] деякі джерела повідомляють, що він володів принаймні в середньому 56 мовами.[6]  Кримський вніс кілька сотень статей до російських енциклопедій Брокгауза, Ефрона та Граната і написав багато інших праць з арабської, турецької, тюркської, кримськотатарської та іранської історії та літератури, деякі з яких були першими підручниками з російського сходознавства.

Пам'ятна марка України 1996 року.

Зокрема, російською мовою він писав історії ісламу (1904–1912);  арабів, Туреччини, Персії та їхніх літератур, дервішської теософії та вивчення семітських мов і народів.[5]  У 1920—1930-х роках писав також українські історії Туреччини та Персії та їхніх літератур;  монографії про Хафіза та його пісні та про тюркські народи, їх мови та літератури;  редагував збірник статей про кримських татар.  Разом з О. Боголюбським він написав дослідження арабської вищої освіти та Аравійської академії наук.  В останні роки свого життя він написав шеститомну історію Хозар, яка так і не була опублікована.[5]

У Києві до 1931 р. під керівництвом Кримського Тюркологічна комісія при УАН видавала «Історію Туреччини», «Історію Туреччини та її літератури», «Вступ до історії Туреччини», «Турки, їхня мова».  та література» та ін.

Кримський досліджував історію української мови.  Оскільки він був противником твердження Олексія Соболевського про те, що мова давньої Київської Русі була більше російською, ніж українською[2], він написав у 1904-07 роках з цього питання три полемічні дослідження, пізніше його погляди на мову киян.  Rus were summarized in Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася («Українська мова: звідки вона походить і як вона розвивалася»).  Кримський досліджував українські діалекти, активно брав участь у роботі з унормування лексики та правопису літературної української мови 1920-х років.  У цій діяльності він відкинув галицьку орфографічну традицію.  Був редактором перших двох томів чотиритомного російсько-українського словника (1924–33) та російсько-українського словника юридичної мови (1926).[5]

Кримський написав три книги ліричних поезій і декілька повістей, переклав українською багато творів арабської та перської літератури, зокрема «Рубайят Омара Хайяма», «Тисячу й одну ніч», пісні Хафеза.  Він також перекладав поезії європейських письменників, таких як Генріх Гейне, Байрон, Сафо, Фрідріх Рюкерт.  Публікував статті та рецензії про українських письменників, їх творчість та про український театр.[5]

Як етнограф Кримський був прихильником міграційної теорії.  Переклав українською та коментував «Популярні оповідання та вигадки» У. А. Клоустона (1896), а також написав багато сходознавчих праць і статей про українських етнографів.

Смерть

Незважаючи на те, що Кримський пережив Велику чистку 1930-х років, він був відсторонений від наукової та викладацької діяльності приблизно на 10 років.  З 1930 року твори Кримського були заборонені, йому заборонено публікувати свої твори.  У 1939 р. був реабілітований[5], але в липні 1941 р. після початку німецько-радянської війни НКВС заарештував його як «особливо неблагонадійного» за звинуваченням в «антирадянській націоналістичній діяльності» [2] і ув’язнив у Костанайському генералітеті.  В'язниця, де він помер у віці 71 року. Офіційно Кримський помер від виснаження в тюремній лікарні, але є версія, що він міг померти від жорстоких тортур.[3]  Його справа була остаточно припинена в 1957 році, а в 1960 році він був офіційно реабілітований.[2]  Деякі рукописи його творів досі не опубліковані.


https://www.wikide.wiki/wiki/en/Ahatanhel_Krymsky

Вшанування пам'яті
  • 15 січня 1996 року Укрпошта випустила марку «Агатангел Кримський. 1871—1942»(номер за каталогом № 104). Художник — Олексій Штанко. Тираж 500 тис. На марці напис «Агатангел Кримський. 1871—1942. письменник, вчений, східознавець»[14].
  • У 2005 році у Звенигородці (Черкаська обл.), де проживав і працював Агатангел Кримський, відреставровано меморіальний будинок — музей[15].
  • 28 грудня 2015 року рішенням Вінницької міської ради вулицю Ленських подій було перейменовано у вулицю Агатангела Кримського[16].
  • У 2020 році члени Звенигородської районної громадської організації «Пам'ять» облаштували місце поховання і встановили хрест на могилі його батька Юхима Кримського, матері Аделаїди, брата Юхима та сестри Марії[17].
Пам'ятна монета НБУ присвячена Агатангелу Кримському
  • 12 січня 2021 року Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету із серії «Видатні особистості» номіналом 2 гривні, присвячену А. Кримському. Перша пам'ятна монета 2021 року. Тираж 35 000. На реверсі монети — портрет Агатангела Кримського. Вертикальні лінії, на тлі яких зображено портрет, символізують трагічну долю вченого. Під портретом розміщені написи: ліворуч — АГАТАНГЕЛ, праворуч — КРИМСЬКИЙ; унизу роки його життя — 1871—1942. На аверсі монети розміщено: малий Державний Герб України (угорі), написи: УКРАЇНА/2 ГРИВНІ/2021 — праворуч від герба. В центрі монети — геометричний декор із розкритих книг, складених в багатопроменеву зірку. Композиція символізує діяльність ученого-сходознавця та джерело знань. В центрі зірки слова А. Кримського: Я ЗРОЗУМІВ, ЩО МУШУ БУТИ УКРАЇНОФІЛОМ — ЦЕ Я ЗРОЗУМІВ ЦІЛКОМ СВІДОМО. Під словами — факсиміле А Кримський. Унизу праворуч — логотип Банкнотно-монетного двору Національного банку України[18][19]. Художники: Володимир Таран, Олександр Харук, Сергій Харук. Скульптор — Анатолій Демяненко. Програмне моделювання — Віталій Андріянов[20].
  • У місті Анкара планують одну з вулиць перейменувати на честь Агатангела Кримського.

Див. також

Примітки
  1. Іноді Агафа́нгел[джерело?]
  2. Проєкт Постанови про перейменування міста Володимир-Волинський Волинської області (прийнятий ВРУ 15.12.2021)
  3. Якубович М. Іслам у Західній Україні: традиційна релігія? // Український тиждень. — 2016. — 21 лютого.
  4. УРОКИ ПРАВДИ Агатангела Кримського
  5. АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ — УЧЕНИЙ, КРИМСЬКИЙ ТАТАРИН І ПАТРІОТ УКРАЇНИ, ЯКИЙ СТАВ ЖЕРТВОЮ СТАЛІНСЬКОГО ТЕРОРУ // Герої України
  6. [http://gazeta.ua/articles/istoriya-movi/_shodoznavec-agatangel-krimskij-znav-do-sotni-mov/477261 Сходознавець Агатангел Кримський знав до сотні мов
  7. Українська мова. Хрестоматія: в 3 кн. Книга 2. Укладачі: М. Железняк, Г. Козачук. К., 2014. — 252 с.
  8. Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. — Любешів: Ерудит, 2005. — С. 196—197.
  9. Історія коледжу | Офіційний сайт ВКНЗ «Володимир-Волинський педагогічного коледж імені Агатангела Юхимовича Кримського». www.vvpc.com.ua. Процитовано 25 лютого 2016.
  10. graphicbox, thomas villain + anybodesign +. Журнал Дніпро | читацький літературно-художній журнал Дніпро. www.dnipro-ukr.com.ua. Процитовано 25 лютого 2016.
  11. Сидорчук, Т. М. Матеріали Агатангела Кримського в архіві Омеляна Пріцака. Процитовано 28 жовтня 2016.
  12. Кримський, А. Пальмове гилля: екзотич. поезії: [в двох частинах] / белетристичні писання А. Кримського ; Всеукра. акад. наук. — Вид. 3-тє. — У Київі: Вид. т-во «Слово», 1923.
  13. Агатангелу Кримському – 150. У чому секрет геніальності найвидатнішого сходознавця 20-го століття?. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 19 січня 2021.
  14. Поштові марки України.1992-2914. Каталог. (українською). Київ: УДППЗ «Укрпошта». 2015. с. 23.
  15. Будинок-музей А. Кримського (м. Звенигородка, Черкаська обл.).
  16. Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків.
  17. Роман Кирей. Малиновий дзвін Звенігородщини.
  18. Пам'ятна монета «Агатангел Кримський».
  19. Монета Агатангел Кримський.
  20. Нацбанк вводить в обіг пам'ятну монету "Агатангел Кримський".

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.