Національний парк Ішкель

У XIII столітті на території парку знаходилися мисливські угіддя династії Хафсидів. На початку XX століття парк перейшов у суспільну власність. У 1977 році оголошено ЮНЕСКО біосферним заповідником, в 1980 році було внесено до списку Світової спадщини. 18 грудня 1980 року указом президента Тунісу n°80-1608[2] був утворений національний парк. У тому ж 1980 році був внесений до списку територій, що захищаються Рамсарською конвенцією.

Парк складається з озера Ішкель площею 50 км², заболочених територій, а також скельного масиву, що досягає висоти 510 м. Він використовується як місце зимівлі 180 видами птахів, серед яких є рідкісні. У озеро впадають шість прісноводних ваді, що поставляють воду тільки взимку. Влітку озеро через канал Тінджа і озеро Бізерта з'єднане з Середземним морем, тому солоність води влітку дещо збільшується. Озеро є останнім залишком від великої системи озер, колись розташованих у Північній Африці.

У парку розташований один з найважливіших орнітологічних заповідників Північної Африки, з багатою різноманітністю флори і фауни. Зустрічаються рідкісні види, як, наприклад, султанка і мармуровий чирок, а також широко поширені — гуси, качки, лебеді і фламінго. Рослини в озері служать їжею птахам. Вапняковий скельний масив покритий оливковими деревами.

Екосистема знаходиться під загрозою через будівництво дамб вище озера, що збільшує солоність води. Передбачається встановити шлюзи, які поліпшать розподіл прісної води. Через збільшення вмісту солі у воді в 1996 році парк був внесений до списку об'єктів Світової спадщини, що знаходяться в небезпеці. ЮНЕСКО розробило антикризовий план, що поліпшило стратегію управління парком і розподіл водних ресурсів. Влада Тунісу заборонила використання води озера для сільськогосподарських потреб. У результаті поголів'я птахів відновилося, і в 2006 році парк було виключено зі списку об'єктів Світової спадщини, що знаходяться в небезпеці.