Неджміє Ходжа

Народилася Неджміє Ходжа 1921 року на території Югославського королівства в сім'ї албанців[4]. Тефік Джуглині, батько Неджміє, працював бухгалтером і, за деякими даними, був пов'язаний з Албанською фашистською партією[5]. У 1928 році сім'я перебралася до Албанії. Неджміє закінчила в Тирані привілейований Педагогічний інститут королеви-матері.[6]

В юності перейнялася комуністичними поглядами. Брала участь у комуністичному підпіллі, входила до складу корчинської комуністичної групи[7], брала участь в її акціях. У 1941 році Неджміє Джуглині вступила до комуністичної партії Албанії (з 1948 — Албанська партія праці, АПП). У роки Другої світової війни служила у відділі пропаганди 1-ї дивізії Національно-визвольної армії. Носила партійне прізвисько Delikatja — Тендітна[8].

1 січня 1945 року одружилась з першим секретарем компартії Албанії Енвером Ходжи.

Після приходу комуністів до влади в 1944 році Енвер Ходжа як лідер правлячої партії і перший голова уряду став верховним правителем комуністичної Албанії. Неджміє Ходжа стала провідним ідеологом албанського комунізму. У 1952 році увійшла до складу ЦК компартії, з 1948 року неодноразово обиралась депутаткою Народних зборів. Керувала жіночими організаціями Албанії. У 1943 році вона була обрана до Секретаріату (Комуністичної) Албанської ліги жінок і обіймала посаду голови з 1946 по 1952 роки, замінивши Оллгу Плумбі.[9]

З 1966 року Неджміє Ходжа обіймала посаду директорки Інституту досліджень марксизму-ленінізму при ЦК АПП та Вищої партійної школи імені Леніна. відігравала велику роль у формуванні ідеології ходжаїзму — албанського варіанту сталінізму. Повністю підтримувала і обґрунтовувала політику свого чоловіка[10].

У квітні 1956 року Неджміє Ходжа зіграла помітну роль у політичній кризі в Албанії, що отримала назву «Pranvera e rrejshme e 56-s» («Хибна весна 56-го року»). Саме вона передала міністру внутрішніх справ Кадрі Хазбіу інформацію міністра оборони Бекіра Балуку про заплановану на партійній конференції в Тирані спробу усунення Енвера Ходжі. (Одна з претензій внутрішньопартійної опозиції полягала як раз у насадженні «сімейності», в наданні високих постів і широких повноважень дружинам керівників[11]).Хід конференції було поставлено під жорсткий контроль Сігурімі, делегати піддалися репресіям[12].

У 1973 році Неджміє Ходжа була піддана особливо жорсткій критиці за «ліберальний ухил» Фаділя Пачрамі та Тоді Лубонью. Обидва були засуджені до тривалого тюремного ув'язнення.

Неджміє Ходжа брала участь у підборі наступника Енвера Ходжі, погодившись з кандидатурою куратора ідеології і пропаганди Раміза Алії.

Після смерті Енвера Ходжі 11 квітня 1985 року[13] Неджміє Ходжа змінила його на посаді голови Демократичного фронту Албанії. Кілька років вона зберігала політико-ідеологічний вплив. Дотримувалася консервативних ходжаїстських позицій, не схвалювала навіть обмежених реформаторських планів Алії. Однак вона більш-менш лояльно поставилася до припинення переслідування релігії[14]. У 1989 році Неджміє Ходжа запросила до Тирани Матір Терезу і зустрілася з нею[15].

Журналіст та історик Фахрі Баліу згодом опублікувала книгу про Неджмію Ходжу, яка отримала назву Чорна дама (у французькому виданні — Дружина диявола). У передмові письменник Ісмаїл Кадаре зазначав, що Неджміє, що «провокувала параноїдальні напади чоловіка», розправлялася зі своїми опонентами, несе відповідальність за репресії проти цілих сімей[16].

Неджміє Ходжі була впевнена в міцності комуністичного режиму. Спочатку вона розраховувала, що Революції 1989 року не торкнуться Албанії. Але румунські події, страта Ніколає Чаушеску, за власним визнанням Ходжі, увели її в ступор[17]. У 1990 році Албанію охопили масові антикомуністичні виступи. Раміз Алія спробував позиціонуватися як «албанський Горбачов» і «лідер демократичних реформ», чим дуже розчарував Неджміє Ходжу. Наприкінці року Алія відправив у відставку декількох консервативних партійних керівників — Ленку Чуко, Мухо Аслані, Симона Стефані, Неджміє Ходжу (20 грудня вона була усунута з посади глави Демократичного фронту Албанії).

Після 20 лютого 1991 року, коли демонстранти в Тирані знесли пам'ятник Енвера Ходжі на площі Скандербега, Неджміє Ходжа розірвала стосунки з Алією. На виборах у березні 1991 вона не балотувалася і не підтримала партійну реформу президента Алії — перетворення комуністичної АПП на Соціалістичну партію Албанії.

У травні 1991 року Союз незалежних профспілок Албанії організував загальний страйк. Президент Алія і уряд Фатоса Нано змушені були погодитися на дострокові вибори парламенту. До влади прийшла опозиційна Демократична партія Албанії. Президентом став її лідер Салі Беріша. Комуністичний режим в Албанії припинив своє існування. Нова влада почала судові переслідування видатних діячів часів Ходжі.

70-річна Неджмію Ходжа було взято під домашній арешт ще в грудні 1991 року, ще за правління колишніх комуністів. Ув'язнена в січні 1992 року. Суд визнав її винною у зловживанні владою і засудив до 9 років ув'язнення. Спроба оскаржити вирок призвела до того, що термін покарання збільшився до 11 років.

13 лютого 1995 року президент Албанії Салі Беріша видав указ № 1018 — про скасування всіх нагород і почесних звань, присвоєних керівникам комуністичного режиму. Це рішення стосувалося Енвера Ходжі (посмертно), Хаджі Леші (прижиттєво), Хюсні Капо (посмертно), Гого Нуші (посмертно), Спіро Ролеки (прижиттєво), Хакі Туги (посмертно), Шефкета Печі (прижиттєво), а також Неджміє Ходжі (прижиттєво)[18].

Вирок Неджміє Ходжа відбувала в тиранській жіночій в'язниці № 325. Працювала на швейному виробництві. За відгуками наглядачки, вела себе культурно, в конфлікти не вступала (на відміну від агресивної Ленки Чуко), місце в камері утримувала в чистоті[19]. Писала листи з в'язниці політичного характеру з критикою нової влади, захищаючи політику свого чоловіка.

Була звільнена за амністією у 1997 році, після п'яти років ув'язнення.

Після звільнення Неджміє Ходжа вела порівняно замкнутий спосіб життя. Однак вона виступала з політичними заявами комуністичного і ходжаїстського характеру, вступила до лав ортодоксально-ходжаїстської Комуністичної партії Албанії[20], створеної в 1991 літератором Хюсні Милоші. Регулярно давала інтерв'ю, в яких говорила про «м'який характер» Енвера Ходжі, про «вимушеності» репресій. У той же час Неджміє Ходжа зізналася, що, побувавши у в'язниці, стала краще розуміти репресованих[17].

При цьому Неджміє Ходжа акцентувала не комуністичну ідеологію, а захист національного суверенітету Албанії. Саме це називала головним досягненням свого чоловіка та його політики[21]. При цьому Неджміє зазначала, що Енвер поважав Йосипа Броз Тіто як сильного ворога, свій ідеологічний «дамоклів меч», і побоювався його смерті, оскільки ухід Тіто означав струс Балканського регіону. Підтримала військово-повітряну операцію НАТО проти Югославії, оскільки вважала це необхідним для захисту косовських албанців[22].

У шлюбі подружжя Ходжів мали синів Іліра та Соколя і донька Пранверу. Ілір Ходжа відомий як комуністичний активіст, представник ходжаїстської партії, створеної в 2002 році під назвою АПТ.

За повідомленням Іліра Ходжі[23], його мати померла 26 лютого 2020 року у віці 99 років[24][25]. Похована Неджміє Ходжа на кладовищі Шарра в Тирані.