Недійсність правочину

Неді́йсність правочи́ну — наслідок недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які прямо встановлені правом.

Оскільки правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину), то на закон покладається чітке визначення умов (підстав), процесуального порядку і наслідків недійсності.

Від недійсних слід відрізняти неукладені правочини (коли сторони не дійшли повної згоди для досягнення правочином повної сили).

Недійсність правочину в римському праві

За римським ius civile недійсними визнавалися правочини, які заборонені законом чи укладені внаслідок аморальності. В цілому правочини визнавалися недійсними за таких умов:

  1. договір, укладений всупереч волі контрагента;
  2. зміст майбутнього договору суперечить правовим приписам та чинним законам;
  3. договір, укладений внаслідок помилки (лат. error). Помилкою вважалося неправильне уявлення однієї сторони про будь-які речі чи дії. Суттєвими помилками, які впливають на можливість визнання договору недійсними, вважалися:
    1. помилки в характері договору (лат. error in negotio), тобто помилка в суті договору;
    2. помилки в предметі договору (лат. error in corpore);
    3. помилки в особі контрагента (лат. error in persona);
    4. помилка в праві, тобто незнання законів. Однак помилки в праві прощалися жінкам, солдатам, неповнолітнім та жителям провінцій;
  4. договір, укладений внаслідок обману (лат. dolus), тобто навмисне введення в оману контрагента з метою спонукання його до укладення невигідної для нього угоди;
  5. договір, укладений внаслідок примусу, який міг бути двох видів:
    1. насильство (лат. vis absoluta) та
    2. погроза (лат. metus)[1].

Недійсність правочину в українському праві

Питання недійсності правочинів регулюються § 2 глави 16 розділу IV (ст.ст. 215–236) Цивільного кодексу України, іншими положеннями ЦКУ, а також Земельним кодексом України, Господарським кодексом України, Сімейним кодексом України, Законами України «Про захист прав споживачів», «Про оренду землі», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про іпотеку», «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та іншими актами законодавства.

Ці питання мають велике практичне значення і добре розроблені в юридичній науці, в судовій практиці.

Види і підстави недійсності правочинів

Розрізняються два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані.

Якщо недійсність правочину прямо встановлена законом, він є нікчемним правочином. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Приклади нікчемних правочинів:

  1. правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки;
  2. відмова від права на звернення до суду;
  3. відмова від права вийти з повного товариства;
  4. у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору;
  5. правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, і не схвалений у подальшому її батьками (усиновлювачами) або опікуном;
  6. правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (у випадках, коли такий дозвіл необхідний);
  7. правочин, який порушує публічний порядок[2]:
    1. правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
    2. правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
  8. довіреність, у якій не вказана дата її вчинення;
  9. відмова від скасування довіреності;
  10. правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми;
  11. правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно;
  12. правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання;
  13. доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного;
  14. у разі недодержання письмової форми договору страхування, кредитного договору, договору банківського вкладу, договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, договору комерційної концесії;
  15. заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Цей перелік не є вичерпним.

Законом також встановлюються підстави нікчемності окремих умов (частин) правочинів, які в цілому можуть залишатися дійсними: наприклад, умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 3 ст. 10561 ЦК).

З іншого боку, оспорюваним правочином є той, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Приклади оспорюваних правочинів:

  • правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;
  • правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії);
  • правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам[3];
  • правочин, який вчинено під впливом помилки[4];
  • правочин, який вчинено під впливом обману[5];
  • правочин, який вчинено під впливом насильства[6];
  • правочин, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною[7];
  • правочин, який вчинено під впливом тяжкої обставини[8];
  • фіктивний правочин[9];
  • удаваний правочин[10].

Цей перелік не є вичерпним.

Таким чином, один і той же правочин не може бути одночасно і нікчемним, і оспорюваним.

В науці класифікують підстави недійсності правочинів у наступний спосіб:

  1. дефекти суб'єктного складу (укладення правочину особою, що не має необхідного обсягу дієздатності — правочиноздатності);
  2. дефекти волі (невідповідність волі та волевиявлення);
  3. дефекти форми (недотримання форми);
  4. дефекти змісту (незаконність і/або аморальність)[11].

Момент і наслідки недійсності правочину

Будь-який недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст. 236 ЦК).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість того, що одержано. Часто вживають термін «двостороння реституція», який підкреслює те, що обидві сторони повертають одержане ними за недійсним правочином одна одній.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Особливі правові наслідки недійсності правочинів можуть бути передбачені для окремих випадків: наприклад, якщо правочин було вчинено під впливом насильства чи обману, сторона, яка застосовувала обман або насильство, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК).

Визнання правочину недійсним. Застосування наслідків недійсності

Суди розглядають справи за позовами:

а) про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності;
б) про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК).

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Не допускається укладення мирових угод у справах щодо визнання нікчемності правочинів.

Див. також

Примітки
  1. Див. більше: Петровський А. В. Еволюція наукових думок щодо матеріального та процесуального аспекту визнання правочинів недійсними // Юридична наука: Науковий журнал. — 2011. — № 3 Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.
  2. Приклади таких правочинів: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності Українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
  3. Як зазначалося в літературі, категорія моральних засад суспільства є оціночною і не може бути чітко витлумачена.
  4. Має значення тільки помилка щодо предмета, змісту правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною норм законодавства.
  5. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
  6. Під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу, представника сторони або його близьких з метою спонукання його до вчинення правочину.
  7. Зловмисна домовленість — це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин.
  8. Це вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
  9. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ст. 234 ЦК).
  10. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ст. 235 ЦК).
  11. Харитонов Є. О., Харитонова О. І., Старцев О. В. Цивільне право України: Підручник. — Вид. 3, перероб. і доп. — К.: Істина, 2011. — 808 с.

Посилання

Джерела

Офіційні

Наукові
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.