Незмінна площина

Величина вектору орбітального кутового моменту планети становить ${\displaystyle L=R^{2}M{\dot {\theta }}}$, деe ${\displaystyle R}$ — орбітальний радіус планети (від барицентру), ${\displaystyle M}$ — маса планети, а ${\displaystyle {\dot {\theta }}}$ — орбітальна кутова швидкість. Кутовий момент Юпітера дає основну частину кутового моменту планет Сонячної системи, 60,3 %. Далі Сатурн — 24,5 %, Нептун — 7.9 % та Уран 5.3 %. Сонце утворює противагу всім планетам, і перебуває поблизу барицентру, коли Юпітер розташовується на одній стороні від нього, а інші газові планети — діаметрально протилежно на іншій стороні, та на відстані 2,17 радіусів Сонця від барицентру, коли всі газові планети вишикувались на іншій стороні від нього. Орбітальні кутові моменти Сонця та всіх негазових планет, супутників та малих тіл Сонячної системи, а також осьові моменти обертання всіх тіл, включно з Сонцем, дають лише ~2 %.

Якби всі тіла Сонячної системи були точковими масами або твердими тілами, що мають сферично симетричний розподіл маси, тоді незмінна площина, визначена лише на підставі орбіт, була б дійсно незмінною і могла б бути інерційною системою координат. Але майже всі тіла такими не є, що дозволяє передачу дуже невеликої величини моменту з осьових обертань на орбітальний рух внаслідок припливного тертя та того, що тіла не є сферичними. Це спричиняє зміну величини орбітального кутового моменту та зміну його напряму (прецесію), оскільки осі обертання не паралельні орбітальним осям. Тим не менш, ці зміни дуже малі у порівнянні з усіма кутовими моментами системи (які зберігаються незважаючи на ці ефекти, ігноруючи навіть значно менші величини кутових моментів, викинуті з речовиною та гравітаційними хвилями, які полишають Сонячну систему, та надзвичайно малим впливом на Сонячну систему інших зір тощо), і для майже всіх застосувань площина, визначена лише на підставі орбіт, може вважатись незмінною при роботі в межах Ньютонівської динаміки.