Екліптика

Еклі́птика (від грец. έκλειψις — затьмарення) — уявна лінія (велике коло) небесної сфери, вздовж якої центр сонячного диска протягом року пересувається серед зір. Оскільки річний рух Сонця відбиває реальне обертання Землі (а точніше — системи Земля-Місяць) по орбіті, екліптика є слідом від перетину небесної сфери з площиною земної орбіти.

Відносно руху Землі по орбіті навколо Сонця здається, що Сонце рухається на фоні зірок. Екліптика — це шлях, який Сонце проходить серед зірок за рік. Земля замикає свою орбіту і Сонце повторює свій шлях, що триває трошки більше ніж рік.

Екліптика та небесний екватор

Ця площина називається площиною екліптики. Вона є основною в екліптичній системі небесних координат.

Кут нахилу площини екліптики до небесного екватора дорівнює куту нахилу площини екватора Землі до площини її орбіти й становить близько 23°26’21"[1]. Він піддається невеликим коливанням (нутації) із періодом 18,6 років та амплітудою 18,42", а також іншим незначним коливанням. Точки перетину екліптики з небесним екватором називають точками рівнодення[1].

Походження назви від грецького "затьмарення" пов'язано з тим, що місячні й сонячні затемнення відбуваються лише тоді, коли Місяць у своєму русі небосхилом перетинає екліптику. Екліптика проходить через 12 сузір'їв, що називаються зодіакальними сузір'ями, та сузір'я Змієносця.