Нельговський Василь Олексійович

Василь Олексійович Нельговський (*1873 р.[1] — †1924?[1]) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Василь Олексійович Нельговський
Народження 1873(1873)
Смерть 1924(1924)
імовірно — Каліш[1]
Країна  УНР
Приналежність  Армія УНР
Звання  Підполковник

 Генерал-хорунжий (5.10.1920)
Командування помічник начальника 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.
Війни / битви

Перша світова війна
Українсько-радянська війна

Нагороди
Орден Святого Георгія

Біографія

Станом на 1 січня 1910 р. — підпоручик, молодший офіцер 9-ї роти 47-го піхотного Українського полку (Вінниця), у складі якого брав участь у Першій світовій війні, нагороджений Георгіївською зброєю (10 листопада 1915, за бій 14 січня 1915) та орденом Святого Георгія IV ступеня (20 листопада 1915, за бій 9 березня 1915).[2] Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 1918 — на українській військовій службі. Був Харківським губернським комендантом.[3]

1919 — начальник штабу 12-ї Київської дивізії Армії УНР у званні полковника.[4]

Учасник Першого Зимового походу — командир Збірної бригади Київської дивізії. У 1920 р. — помічник начальника 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.

У 1921 р. — командир окремої партизанської групи (60 бійців), яка у ніч з 19 на 20 вересня 1921 року у ході Другого зимового походу перетнула радянський кордон та успішно партизанила на Поліссі до кінця листопада 1921 р. Після отримання відомостей про розгром повстанської армії Юрія Тютюнника група повернулася до Польщі.

У 1923 р. відмовився від пропозиції Ю. Тютюнника долучитися до компрометації Головного Отамана.[1]

Подальша доля невідома. Імовірно, помер у Каліші (1924 року).[1]

Цікаві факти

«Середнього зросту, ставний, у чорному костюмі, френч відкритий, біла сорочка з краваткою, шатен, голений, вуса англійські, очі темно-сірі, ніс прямий, вираз обличчя симпатичний», — таким в 1921 році описував Василя Нельговського у своєму звіті агент ЧК Сергій Даниленко.[5]

Примітки
  1. В. Верстюк, В. Скальський, Я. Файзулін. Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ҐПУ. Документи і матеріали. К.: Дух і літера, 2011. c.295-296
  2. Нельговский Василий Алексеевич / Георгиевские кавалеры(рос.)
  3. Листи Костя Мацієвича до Симона Петлюри (1920—1923). — Суми — 2009. — С. 110
  4. Михайло Ковальчук, Олександр Вовк. Підполковник армії УНР, генерал-хорунжий УПА Леонід Ступницький: сторінки біографії / Військово-історичний альманах. Центральний музей Збройних Сил України. Київ, 2009
  5. Роман Коваль. За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії

Посилання
  • Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
  • Отмарштейн Ю. До історії повстанчого рейду ген. хор. Ю. Тютюнника в листопаді 1921 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 6. — С. 12-20
  • Ващенко П. До рейду 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 135—139
  • Філоненко Є. Волинські повстанці в крівавих днях 1920—1924 років//За Державність. — Варшава — 1938. — Ч. 8. — С. 215—235
  • Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 76
  • Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 264, 366.
  • Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.