Немир

Ландшафти мішаних лісів та меліоративних болотних масивів вказують на поліську приналежність поселення. Місцевий рельєф Поліської низовини та кліматичні особливості помірно — континентального клімату сприяли виникненню неподалік тихоплинної річки Стохід, що несе свої води до могутнього Дніпра.

Через село не проходять великі транспортно — європейські шляхи чи магістралі державного значення, а лише кілька доріг з твердим покриттям. То ж оцінюючи із транспортно — чи політико — або ж економічно — географічної точки зору, село опинилося у вкрай невигідному становищі. Хіба не таким повинен бути оберіг української нації, його культури, традиції?

Невеличку територію займає село Немир на карті нашої Батьківщини, але воно ввібрало в себе цілий світ — бо єдине, неповторне, найкраще. Ніхто достеменно не знає, чому саме так назване село. Існує кілька легенд про походження його назви.

Одна версія розповідає про польського пана, у якого була дочка красуня Нема. В пам'ять про неї село назване Немир. Інша версія говорить про те, що колись люди жили окремими родинами на хуторах. Вони мали право обробляти землі стільки, скільки забажають. Землі було так багато, що називали її неміряною. Звідси і назва села — Немир.

А наступна легенда розповідає нам, що були в батька три сини: Дорош, Кий та німий Мирон. Коли батько став старим, він розділив свої землі. Дорошу дісталася найкраща земля. Від його імені походить село Доросині. Від Кия — Кияж. Земля, на якій оселився німий Мирон, була найгірша. Від імені Мирона поселення дістало назву Немир.

У давнину село складалося з поселень, які називалися колоніями. До 40-х років XIX ст. на території села були польська і німецька колонії. Тільки після Другої світової війни війни, з 1951 року наші односельчани з хуторів переселилися у село, зберігши свою назву — Немир. Давній " звивистий шлях ", яким ішло наше село разом з іншими, сусідніми, тягнувся довго.

У селі Немир є кілька урочищ, що мають історичні назви. За часів існування кріпосного права землі, на яких розташовані сусідні села Раймісто, Тихотин і на території самого села Немир, були куплені паном Лісовським, що родом із Польщі. Сюди він привіз з собою кріпака на ім'я Юзеф. У Юзефа Сітовського було семеро синів, що оселилися в Немирі. Пан Лісовський виділив їм землю. Довелося Юзефу разом з родиною викорчовувати ліс, будувати будинок. Землю, на якій жив Юзеф з родиною, називають Юзище. А прізвище Сітовський в селі дуже поширене, напевно, кожен, хто носить це прізвище, веде свій родовід від кріпака Юзефа Сітовського.

Біля села є урочище Власівське, назва якого походить від імені поміщика Власа, якого в 1939 році вивезли в Сибір.

Назва іншого урочища — Сухор залишилася від колишньої річки, що протікала через село Немир. В Першу світову війну на березі річки Сухор полягло більше чотирьохсот воїнів. Вони поховані в одній могилі, яка розташована між селами Раймісто та Немир.

Незабутньою сторінкою в історії села стали роки Другої світової війни 1941—1945 рр.. З села Немир було призвано 128 чоловік. Не судилося повернутися з далеких фронтових доріг до рідних домівок 57 жителям села. А в пам'ять про них зависочів в центрі сільського парку в 1969 р.

Під час Другої світової війни на території села Немир знаходився військовий штаб. Односельчани мужньо допомагали солдатам чим могли, надавали кінний транспорт для перевезення боєприпасів.

А у 1948 р. на території села було створено колгосп імені Жукова, який очолив Сітовський Пилип Андрійович.

У 1950 р. об'єднали колгосп з колгоспом с. Доросині, дали назву «17 вересня» і під керівництвом Кравчука Панаса Карповича проіснував до 1955 р. В цьому ж році відбулося роз'єднання з колгоспом с. Доросині. Тоді назвали « 40 — річчя Жовтня».

Впродовж років головою колгоспу були Поліщук Адам Трохимович, Андросюк Ананій Омельянович, Капітанюк Олександр Карпович, Боголюбський І. П.

13 липня 1976 р. колгосп отримав назву « 50 -річчя Жовтня», яка проіснувала до 4 червня 1986 року. Головою в той час був Мельниченко Іван Якович.

З 1986 року колгосп отримав назву « XXVII- го з'їзду КПРС», голова Пашков М. Й.

У 1995 р. створили на базі сіл Немир і Раймісто СВК «Промінь». А з 2002 р. на території села діє два підприємства — СВК «Лан», що очолює Верезій Л. М., і Сі 1111 «Промінь», що очолює Горбач С. В.. На території села на 1.01.2008 р. проживає 476 чоловік: чоловіків — 241, жінок — 235.3а результатами перепису 2008 р. у селі проживає 33 дитини до 6- ти років, 77 школярів від 6 до 16 років, молодь до 18 років — 22, працюючих — 129 чоловік, 103 пенсіонери. На території села є 193 господарських дворів, 36 хат — пусток. У селі діє загальноосвітня школа І- П ст., шкільна і сільська бібліотека, фельдшерсько — акушерський пункт, клуб, три магазини.

За кошти односельчан і при допомозі місцевого колгоспу була збудована і в 2001 р. освячена церква Іоанна Златоустого. Але найбільшою окрасою села є його люди, колгоспники, пенсіонери, вчителі, молодь, що вчиться у вищих навчальних закладах, працює на підприємствах Волині і у своєму рідному селі.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 470 осіб, з яких 219 чоловіків та 251 жінка.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 491 особа.[2]

• Погода в селі Немир