Никанор (Каменський)

Архієпископ Никанор (в миру Никифор Тимофійович Каменський; 25 травня 1847, село Солодовникове, Чорноярський повіт, Астраханська губернія — †27 листопада 1910) — російський богослов, археограф, релігійний діяч. Місіонер у країнах колишнього Казанського ханства. Почесний член Казанської духовної академії (1893). Заснував церковно-археологічні комітети у Смоленську та Гродно і церковно-історичні музеї в Орлі та Варшаві.

Архієпископ Никанор
Архієпископ Варшавський та Привісленський
9 грудня 1905  5 квітня 1908
Попередник: Єроним (Екземплярський)
Наступник: Миколай (Зьоров)
Єпископ Гродненський та Брестський
26 листопада 1903  9 грудня 1905
Попередник: Яким (Левицький)
Наступник: Михайло (Єрмаков)
Єпископ Катеринбурзький Ірбитський
28 березня 1902  26 листопада 1903
Попередник: Іриней (Орда)
Наступник: Володимир (Соколовський)
Єпископ Орловський та Севський
2 січня 1899  28 березня 1902
Попередник: Митрофан (Невський)
Наступник: Іриней (Орда)
Єпископ Смоленський Дорогобузький
10 лютого 1896  2 січня 1899
Попередник: Гурій (Охотін)
Наступник: Митрофан (Невський)
Єпископ Архангельський та Холмогорський
16 квітня 1893  10 лютого 1896
Попередник: Сергій (Соколов)
Наступник: Іоанникій (Надєждін)
Єпископ Чебоксарський,
вікарій Казанської єпархії
3 березня 1891  16 квітня 1893
Попередник: Сергій (Соколов)
Наступник: Анастасій (Опоцький)
 
Альма-матер: Казанська духовна академія
Діяльність: вікарій
Ім'я при народженні: Никифір Тимофійович Каменський
Народження: 25 травня 1847(1847-05-25)
с. Солодовникове, Чорноярський повіт, Астраханська губернія
Смерть: 27 листопада 1910(1910-11-27) (63 роки)
Казань, Російська імперія
Чернецтво: 19 січня 1889
Єп. хіротонія: 7 березня 1891

 Никанор у Вікісховищі

Єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої), архієпископ Казанський та Свиязький РПЦ (б).

Життєпис

Народився в сім'ї диякона Астраханської єпархії. Був одружений, мав сина, у 1869 став вдівцем.

Закінчив Астраханське духовне училище, Астраханську духовну семінарію (1868), Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я (1874). В академії був учнем відомого православного філософа владики Никанора (Бровковича), який значно вплинув на нього, саме з цим пов'язане прийняття Никифором Каменським чернечого імені «Никанор».

Магістр богослов'я (1879; тема дисертації: «Зображення Месії у Псалтирі»). Доктор богослов'я (1905; тема дисертації: «Екзегетико-критичне дослідження Послання Святого Апостола Павла до юдеїв»).

Духовне життя

З 3 листопада 18681870 — священик храму в селі Бережновці Царевського повіту, Астраханської губернії. Коли став вдівцем, поступив до духовної академії.

18701874 — навчався у Казанській духовній семінарії.

19741879 — законовчитель Казанської вчительської семінарії.

1879 — протоієрей.

18791891 — ректор Казанської духовної семінарії.

19 січня 1889 — пострижений в чернецтво.

19 лютого 1889 — архімандрит.

7 березня 1891 — єпископ Чебоксарський, вікарій Казанської єпархії.

16 квітня 1893 — єпископ Архангельський та Холмогорський.

10 лютого 1896 — єпископ Смоленський та Дорогобузький.

2 січня 1899 — єпископ Орловський та Севський.

28 березня 1902 — єпископ Катеринбурзький та Ірбитський.

26 листопада 1903 — єпископ Гродненський та Брестський.

9 грудня 1905 — архієпископ Варшавський та Привисленський.

5 квітня 1908 — архієпископ Казанський та Свіязький.

Вчений та адміністратор

Заснував церковно-археологічні комітети у Смоленську та Гродно і церковно-історичні музеї в Орлі та Варшаві. Займався богословськими та історико-археологічними дослідженнями. Будучи протоієреєм, здійснив паломництво на Схід, після чого видав опис своїх вражень від подорожі. Автор наукових, релігійних праць, спеціаліст у царині екзегетики, опублікував багато коментарів до книжок Священного Писання.

У 1892 видав дослідження про Кизицький монастир, Казанської єпархії, заснований на широкому архівному матеріалі. Займався археографією: у 1893 опублікував грамоти Спасо-Преображенського та Кизицького монастирів, а надалі в останній рік життя — синодики Свиязького Успенського та Зилантова монастирів.

У період служіння в Орловській єпархії займався просвітницькою діяльністю, видав під своєю редакцією «Опис Орловської єпархії середніх часів». Протягом півторарічного керування Катеринбурзькою єпархією разом з одним вогулом (мансі) займався упорядкуванням вогульської абетки та російсько-вогульського словника, особисто брав участь у релігійно-моральних співбесідах.

Коли був правлячим архієреєм Казанської єпархії, виявив себе прихильником православного богослужіння мовами фіно-угорських та тюркських народів Поволжя. Обирався в члени Ради Казанського відділу Російського зібрання.[1]

Праці

  • Изображение Мессии в Псалтири. Экзегетико-критическое исследование мессианских псалмов, с кратким очерком учения о Мессии до пророка Давида. Казань, 1879, 2-е издание — Казань, 1901.
  • О святом евангелии и святых евангелистах. Казань, 1879.
  • Современные остатки языческих обрядов и религиозных верований у чуваш. Казань, 1879.
  • Астраханский кафедральный Успенский собор. Описание его и история. Казань, 1889.
  • Общедоступное объяснение первого соборного послания Апостола Иоанна Богослова. Казань, 1889.
  • Объяснение послания Святого Апостола Павла к римлянам. Казань, 1891.
  • Православно-христианско-нравственное богословие. Издание 1-е, СПБ, 1891; Издание 2-е, СПБ, 1894.
  • Объяснение первого послания Святого Апостола Павла к коринфянам. Казань, 1892.
  • Объяснение православного богослужения. В трёх выпусках, Казань, 1893.
  • Святый Афанасий Великий, архиепископ Александрийский и его избранные творения. СПБ, 1893.
  • Святый Василий Великий, архиепископ Кесарии Каппадокийской, его жизнь и избранные творения. СПБ, 1894.
  • Слова, речи и беседы. Орёл, 1902.
  • Церковные чтения. Екатеринбург, 1902.
  • Объяснение книги Деяний Святых Апостолов и Соборных Посланий. СПБ, 1903.
  • Объяснение первых семи посланий Святого Апостола Павла. СПБ, 1904.
  • Объяснение последних семи посланий Святого Апостола Павла. СПБ, 1905.
  • Экзегетико-критическое исследование послания Святого Апостола Павла к евреям. Казань, 1904.
  • Воспоминания о святых местах Востока: Константинополь, Афон, Палестина, Египет, Италия. СПБ, 1906.
  • Святой царь Давид, псалмы его и псаломские пророчества о Мессии. Варшава, 1907.
  • Собрание сочинений (включая списки орловских и смоленских иерархов). Казань, 1909.
  • Слова, речи и беседы. Выпуск 1. Казань, 1909.
  • Сборник статей (с рисунками). Казань, 1909.
  • Святцы и праздники пасхального круга с изображением и песнопениями. М., 1909.
  • Учение о нравственности. Казань, 1910.

Видання

  • Никанор (Каменский) О любви человека к самому себе. 1898 г. (Репринтное издание Православного Свято-Тихоновского Богословского института, 1996 г.)
  • Никанор (Каменский) Толковый Апостол. Собрание толкований на Деяния и Послания Апостольские. В 2-х томах. М.: Даръ, 2008.

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.