Новоселівка (Гребінківський район)

Село Новоселівка знаходиться на лівому березі річки Сліпорід, вище за течією на відстані 2 км розташоване село Тарасівка, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Почаївка, на протилежному березі — село Сотницьке.

Відстань до райцентру становить близько 23 км і проходить автошляхом Т 1708 та частково E40, із яким збігається М03.

Великокручанська маєтність, заснована Свічками в кінці XVII століття побіля греблі через Удай з її млинами, була невеличкою за розмірами (город та луки біля греблі).

В 1714 році Василь Леонтійович Свічка що маєтність відписав своїй дочці Домнікії Василівні, яка була заміжжю за Ільком Андрійовичем Александровичем. З 1735 року маєтком володіли їхні сини.

Значно розширив Великокручанську маєтність шляхом купівлі земельних ділянок старший їхній син Григорій Ількович Александрович. Освоював ці придбання середній син Ілька Андрійовича Іван Ількович. Він же і заснував хутір на річці Сліпороді, який називався спочатку хутором Александровичів, потім — Сліпорідським, а приблизно з 1820 року — Новоселівкою.

Згадка про цей хутір була в архіві Великокручанської церкви, виписки із якого вміщені в статті «Село Великая Круча (Пирятинского уезда) и его церковь» («Полтавские спархиальные ведомости» № 9 за 1883 р.):

«В 1771 г. приход увеличивается вновь основанным хутором господина Александровича».

В 1774 році в цьому хуторі мешкало посполитих 56 осіб чоловічої статі і 49 осіб жіночої статі, а в 1859 році тут мешкало 44 особи чоловічої статі і 59 — жіночої статі. Кількісний ріст населення в хуторі затримувався, очевидно, з тієї причини, що володарі його всю свою увагу зосередили на розвиткові своєї головної маєтності — Великокручанської, яка була тоді в стадії розвитку, та і землі біля Новоселівки було обмаль.

В 1835 році в хуторі мешкали селяни з прізвищами Бузак, Голод, Колісник, Тесленко, Чухно; а до 1852 року додалися ще інші прізвища: Кравченко, Куча, Римар, Хоменко.

До реформи 1861 року в хуторі було 20 дворів (господарств), із яких три господарства було «тяглих» (тобто ті, які мали коней або волів) і 17 господарств піших» (які не мали ні коней, ні волів). В їхньому користуванні було 91,32 десятини поміщицької землі, 9,32 присадибної і 82 десятини польової.

В загальну кількість присадибної землі входило 3,55 десятини вигонної землі, яка знаходилася в загальному користуванні селян і поміщика. І, таким чином, суто присадибної землі у селян було 5,77 десятини. За реформою ця ж кількість землі (3,55 дес. 482 дес.) підлягала викупу селянами у володарки Новоселівки Марії Давидівни Александрович (за другим шлюбом Корсунової) з щорічною сплатою 2 карбованці 50 копійок за одну десятину польової землі і 5 карбованців 10 копійок за одну десятину присадибної.

Земельна реформа сприяла і росту населення в Новоселівці: в 1896 році тут вже було 32 двори і населення 181 душа (89 осіб чоловічої статі і 92 особи жіночої).

Після шлюбу в 1856 році єдиної доньки Марії Давидівни Варвари Ананіївни Александрович з Володимиром Андрійовичем Стороженком і передачі (в 1865 році) всієї спадщини матері у володіння дочки — Великокручанською маєтністю і землями хутора Новоселівка до самої революції володіли Стороженки.

Останнім володарем Велико-Кручанської економії з хутором Новоселівкою був Стороженко Микола Володимирович. Він розширив Новоселівське своє володіння до 370 десятин, купивши трохи землі у поміщика Євдощенка. (Ця земля була зі спадщини козацьких старшин Сулимів).

У своїх мемуарах «З мого життя» він розповідає про останні крюки свого господарювання:

«Побачивши, що розжеврюється полум'я революції та що через те довідуватися до Кручі мені становиться усе важче, рішив я здати в оренду Великокручанську економію із хуторами Новоселівкою, Скочак та Мала Круча тому самому чернігівському панові Андрієві Андрійовичу Раковичу, що держав у мене на оренді скільки років хутір Мар'янівка (в Мар'янівці він володів не всією землею, а лише — «Сулимівським степом», у садибі якого потім була Мар'янівська МТС, сільгоспбуд - Прим, авт.) Бо володів він Шрамківською цукроварнею. Поставив він свого управляючого... Проте революційні події розвивалися так швидко, що ми не встигали їх наздоганяти».

За переписом населення 1910 р. в х. Новоселівці було 37 селянських господарств, у яких налічувалося 87 десятин землі, мешкало там 208 душ населення, в 1926 р. — 186 душ, в 1939 р. — 140 душ, в 1959 р. — 99 душ, в 1972 р. — 67 душ, в 1980 р. — 49 душ, в 1990 р. — 33 душі.

За адміністративно-територіальним поділом Новоселівка до 1919 р. входила до складу Пирятинської волості Пирятинського повіту. З 1919 р. до 1925 р. до Ульяновської сільради Пирятинського району, а з 1925 р. і приблизно до 1957 р. - до Раковщинської (Жовтневої) сільради. А з 1957 р. — до Ульяновської сільради.

Новоселівка відносилась до парафії Іоанно-Богословської церкви села Велика Круча[1][2][3]. Школи в селі не було.

Як в Новоселівці, так і в Скочаку займалися колгоспники і тваринництвом і рослинництвом, були ферми де утримували і корів, і волів, і коней, свиней і т. д. Були контори колгоспів і були працівники бухгалтерії, лише сільська Рада була одна на три села Ворошиловку, Новоселовку і Скочак, де головою Ради була Краснова Марія Костянтинівна.

Микола Володимирович Стороженко - вчений, історик, багато своїх праць по історії України він опублікував за свого життя. Підсумкову свою працю, мемуарний свій труд «З мого життя», він написав в еміграції в Югославії (м. Біла Церква). Але світ вона побачила уже без нього. Народився Микола Володимирович в 1862 р. в с. Велика Круча, де і виріс, а потім володів Велико-Кручанською економією, до складу якої входила Новоселівка.

Навчався і закінчив 2-гу Київську гімназію, в 1881—1885 роках навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира, успішно закінчив його. Після чого займався дослідницькою роботою по історії України під керівництвом Антоновича В. Б. З 1889 р. він працює інспектором народних шкіл на Чернігівщині, а з 1891 р. до 1895 р. — інспектором народних шкіл на Київщині. Потім працював директором гімназії в Києві: з 1895 р. до 1909 р. — 4-ї гімназії, а з 1909 до 1919 р. — 1-ї гімназії. При цьому продовжував займатися дослідженням історії України і публікувати свої статті.

В листопаді 1919 року він емігрував спочатку в Туреччину, а потім переїхав в Югославію, де займався викладацькою працею. У написаній там своїй праці «З мого життя» він розповідає не тільки про своє життя, про свою рідну Велику Кручу і сусідні з нею місця, а й про видатних людей того часу, з якими зустрічався й листувався: П. О. Куліша, М. В. Лисенка, П. Я і І. Я. Рудкевячів. В. Б. Антоновича, О. М. Лазаревського, В. П. Горленка, П. Г. Житецького і багатьох інших.

Він розповів також про отаманів Пирятинського дворянства, про голів Пирятинської земської трави і ін. Рукопис цієї праці Стороженка в 1945 р. із закордону був доставлений на Україну, довго зберігався в «спецхранах», а в 2005 р. праця опублікована видавництвом «Либідь» (Київ).

• Історія села Новоселівка
• Погода в селі Новоселівка

1. Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.4, ст.542. https://undiasd.archives.gov.ua/doc/metric-books/mbv4.pdf. Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства.
2. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів. https://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/vely_018.xml (україньска). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України).
3. Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.4, кн.1, ст.44. https://undiasd.archives.gov.ua/doc/metric-books/mbv10-b1.pdf (українска). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства.