Нігеро-конголезькі мови
Ніге́ро-конголе́зькі мови є родиною нігеро-кордофанських мов Африки. Поширені на більшій частині Африки, на південь від Сахари, за винятком окремих районів центрального Судану, східної та південної Африки.
Класифікація
За класифікацією Джозефа Грінберга сім'я поділяється на 6 підсімей:
- Західноатлантична
- Манде
- Ґур (вольтійська)
- Ква (гвінейська)
- Бенуе-конголезькі мови
- Адамауа-східна (адамауа-убангійська)
Характеристика
Уперше значна частина мов, віднесених Грінбергом до Нігеро-конголезьких мов, була об'єднана в єдину мовну сім'ю Дідріхом Вестерманом, який назвав її Західносуданською (1927). Вестерман, на відміну від Грінберга, не включав у сім'ю мови фульфульде, Адамауа-східні мови, а також мови банту та бантоїдні, які розглядались як самостійна генетична група, хоча й пов'язані певними подібностями із Західносуданськими. Вестерман умовно відносив також до сім'ї мову сонгай, яку Грінберг включив до Ніло-сахарських мов. Генетична єдність Нігеро-конголезьких мов встановлена, але їхня внутрішня класифікація змінювалась та доповнювалась, в окремих частинах — досить суттєво. Однак в довідкових цілях в основному продовжує використовуватись генетична схема, яку запропонував Грінберг.
Типологічно мови досить різноманітні. Як правило, у них багаті системи вокалізму. Важливу роль відіграє фонологічне протиставлення тонів. Характерна риса морфології — наявність системи узгоджених іменних класів, виражених за допомогою парних афіксів для однини та множини відповідно. Більшість мов сім'ї зазнали значних спрощень системи іменних класів аж до повної відсутності їх у мовах манде, більшості мов ква та низці інших. Більшість мов безписьмова. Ті, які її мають (наприклад, акан, волоф та ін.) використовують латиницю з діакритичними знаками та великою кількістю диграфів. Мови Західного Судану, які мали письмо до європейської колонізації, використовували арабицю в магрибському варіанті. Для деяких мов були розроблені оригінальні системи письма — Бамум, Вай, Менде.
Джерела
- Африка: энциклопедический справочник. Т.2. К-Я. Москва. Советская энциклопедия. 1987. 671с. с.263.