Нідерландська Гвінея
Нідерландська Гвінея (також Нідерландський Золотий Берег, офіційна назва: Володіння Нідерландів на узбережжі Гвінеї) — колонія Нідерландів у 1637—1871 рр., здебільшого на території сучасної Гани. Столиця — Ельміна.
| |||||||||||||||||||||||||||||
.svg.png.webp){kind=small}
У 1637 р. князь Іоганн-Моріц з третьої спроби завоював форт Сан-Жоржи-да-Міна (Ельміна), що раніше належав Португалії. Протягом наступних століть форт став центром работоргівлі, яку здійснювала головним чином Голландська Вест-Індійська компанія. Окрім Ельміни, нідерландці також втримували у своїх руках інші форти та факторії на узбережжі Золотого Берега. (Не слід змішувати ці факторії з Невільницьким Берегом на території сучасних Того, Беніна та Нігерії, де у компанії також були володіння).
Клімат у колонії бул вкрай неприємним для європейців, багато з яких помирало від малярії, жовтої гарячки та інших екзотичних для них хвороб. Через це колонію називали «берегом смерті» (нід. «Moordkust»).
Нідерланди володіли такими портами на узбережжі Гвінеї:
- Форт Амстердам
- Форт Аполлонія
- Форт Батенштейн
- Вреденбюрг
- Форт Вітсен
- Форт Голландія (згодом німецький форт Гросс-Фридрихсбург)
- Форт Доброї Надії
- Форт Доротеа
- Форт Інгліш
- Кейп-Коаст-Кастл
- Каролюсбюрг
- форт Кревекьор
- Форт-бей-Кроне
- Крістієнсборг
- Кунрадсбюрг
- Форт Лейсаамнейд
- Форт Метаал-Крьойс
- Мюнфорт
- Форт Нассау
- Форт Оран'є
- Рейхавер
- Сан-Себаст'ян
- Ельміна
- Санто-Антоніо-де-Ашім
- Форт Сінгеленбюрг (Кета)
- Елізе Картаго
Форти використовувалися як для торгівлі місцевими продуктами, так і для работоргівлі. Рабів відправляли на Кюрасао, після чого їх перепродавали в інші карибські країни, здебільшого на плантації в Суринам. Після ліквідації Нідерландської Вест-Індійської компанії території перейшли Нідерландській державі. Під час французької окупації Нідерландів на початку XIX століття форти Нідерландської Гвінеї наряду з Дедзімою залишалися єдиними територіями підконтрольними нідерландцям (іншими нідерландським колоніями керували британці).
У XIX столітті в Ельміні був центр з набору африканців до Королівської Нідерландської Індійської армії і відправлення їх до Індонезії. Більшість солдат після закінчення служби лишалися в Індонезії.
На початку XIX століття работоргівля була припинена, що негативно вплинуло на економіку колонії. За планом губернатора Германа Віллема Денделса, за фортами повинні були бути засновані плантації, які б забезпечували існування колоній. Губернатор навіть самостійно переселився на ці землі, разом зі своїми синами, і виділив субсидії на залучення поселенців. Через два роки він помер від жовтої гарячки. Колонії ставали все менш и економічно вигідними, і поступово всі землі навколо фортів перейшли більш економічно успішним англійцям. Форти не були їм продані на початку XIX століття лише з відчуття національної гордості. Тим не менш, 6 квітня 1871 р. був підписаний Суматранський договір, за яким факторії Золотого Берега переходили Великій Британії за 47 000 гульденів, в обмін на відмову англійців від завоювання Ачех і північної частини острову Суматра. Втративши Нідерландську Гвінею, Нідерланди позбулися останніх своїх володінь в Африці.
Джерела
- Doortmont, Michel R.; Jinna Smit (2007). Sources for the mutual history of Ghana and the Netherlands. An annotated guide to the Dutch archives relating to Ghana and West Africa in the Nationaal Archief, 1593-1960s. Leiden: Brill. ISBN 978-90-04-15850-4.