Кюрасао

Кюрасао — острів в Карибському морі в групі Малих Антильських островів, в підгрупі Підвітряних островів за 80 км від берегів Венесуели. Другий за величиною (після Маргарити) острів підгрупи.

За 11 км на південний схід від острова Кюрасао розташовується маленький безлюдний острівець Малий Кюрасао, адміністративно також відноситься до Кюрасао.

Рельєф цього достатньо рівнинного та сухого острова надзвичайно різноманітний. Уздовж його південного берега розташовуються невеликі бухти і живописні затоки, цей берег характеризується зручними гаванями, в яких розташувалися великі порти. У південно-східній же частині Кюрасао знаходиться острівна столиця. Грубий рельєф північного узбережжя Кюрасао складний скелями вулканічного походження. Цій стороні острова притаманні сильні північні вітри. Північ Кюрасао практично нежила, проте нечисленні місцеві села надзвичайно мальовничі. У центрі острова підноситься сильно зруйнований скельний масив Ато (Хато, 178 м). На північному заході розташовується гора Сінкт-Крістоффельберг — найвища точка острова (375 м над рівнем моря). Опадів 500 мм на рік. Навколо острова протяжні коралові рифи.

Клімат субекваторіальний, середньорічна температура +30 °C. Найменша температура в січні: + 26 … + 28 °C. Дощовий період — з вересня по початок грудня: короткі зливи проходять в основному вночі, а вдень стоїть сонячна погода. Опадів випадає близько 500—600 мм на рік.

Фламінго

На острові розташований національний парк Сінкт-Крістоффельберг — найбільша природоохоронна зона Кюрасао (площа близько 18,6 км²) займає всю північно-західну частину острова, розташовується на невисоких пагорбах, оточуючи невеликий масив древніх вивітрених гір. Також є заповідник Шете-Бока, що займає територію навколо коралових формацій північного берега і декількох вапнякових гротів. Близько двохсот особин білохвостих оленів, що живуть у парку Сінкт-Крістоффельберг, перебувають під охороною держави. У парку також можна зустріти кілька видів ігуан, а в деяких бухтах острова відкладають яйця морські черепахи.

На острові ростуть сотні видів кактусів. Справжній символ Антильських островів — дерево діві-діві, на Кюрасао завжди вказує на захід через постійно дмуючий тут східний вітер. На острові поширені деякі види пальм, а також дерева мансанія — рослина з грубою темною корою і невеликими зеленими листками. Її плоди і соки отруйні, навіть дотик до кори мансанії може заподіяти шкоду людині.

На острові мешкає одна з найчисленніших колоній білохвостих оленів у світі, деякі з них досягають двох метрів у довжину і одного метра у висоту.

Острів був відкритий іспанським мореплавцем Алонсо де Охеда у 1499 році. За однією з легенд, Охеда, що прямував до берегів Південної Америки, залишив на острові моряків, безнадійно хворих на цингу. Однак на зворотному шляху застав їх абсолютно здоровими: моряків врятував вітамін С, який у величезних кількостях міститься в місцевих рослинах. Тому здивований Охеда назвав острів Кюрасао (від старого португальського слова «cure» — зцілення). За іншою версією, назва острова походить від слова «corazon» (серце), згодом перетворена в «Кюрасао», завдяки португальським картографам.

Карта Кюрасао 1836 року

З початку XVI століття ця земля перебуває під протекторатом Іспанії і служить великою базою флоту. Однак перші поселенці незабаром покинули острів через відсутність достатньої кількості води. За іспанцями послідували голландці, які стали вирощувати тут земляні горіхи, фрукти, кукурудзу, добувати сіль з численних острівних соляних озер.

У 1634 році острів переходить під контроль голландської Вест-Індської компанії. Нідерланди контролюють ці острови з XVII століття. Тисячі рабів були ввезені на острів для роботи на плантаціях, і цілих два століття острів процвітав як великий постачальник сільськогосподарської продукції. Скасування рабства в 1863 році знаменує собою початок тривалої економічної депресії Кюрасао. У 1870-х роках розглядався проект продажу острова Німеччині для обладнання військово-морської бази, проте через протидію Бісмарка, який побоювався ускладнень відносин з США, це придбання не відбулося.

1916 року на острові відкрили завод з переробки нафти.

1954 року територія отримала напівавтономний статус і назву Нідерландських Антильських островів. Протягом кількох останніх років на островах відбулися референдуми, в ході яких Кюрасао, Сінт-Мартен, Бонайре і Саба проголосували за вихід з федерації, а Сінт-Естатіус підтримав збереження союзу в його тодішньому вигляді. При цьому жоден з островів не підтримав проголошення незалежності від Нідерландів.

До 10 жовтня 2010 року був частиною Нідерландських Антильських островів; тепер же став самоврядною державою зі значною автономією (status aparte) у складі Королівства Нідерландів. За умовами угоди між Нідерландами та Нідерландськими Антилами 10 жовтня 2010 року острова Бонайре, Сінт-Естатіус і Саба стали автономними територіями Нідерландів, а Кюрасао і Сінт-Мартен отримали статус, такий же, як у Аруби (самоврядних держав зі значною автономією status aparte у складі Королівства Нідерландів). Уряд Нідерландів візьме на себе оборону і зовнішню політику нових країн.

Місто Віллемстад

Танцювальні ритми Кюрасао

Населення острова складає 154 843 осіб (2014). Щільність населення 348,75 осіб/км².

Пап'яменто 78,4 % (суміш іспанської, нідерландської, португальської та англійської мов), нідерландська 9,5 % (офіційна), іспанська 6,1 %, англійська 3,5 %, інші 2,4 % (за переписом 2011 року)[2].

72,8 % населення належать до Римо-католицької церкви. П'ятидесятники (з Асамблеї Бога та ін.) — 6,6 %, протестанти — 3,2 %, адвентисти — 3,0 %, Свідки Єгови — 0,8 %, інші релігії — 7,1 %, атеїсти — 6,0 %, не визначилися — 0,6 % (за переписом 2011 року)[2].

Експорт — 0,88 млрд дол. США (2008) — нафтопродукти.

Основні покупці (2009) — США 13,1 %, Гватемала 10,8 %, Сінгапур 10,7 %, Домініканська республіка 9,6 %, Гаїті 7,6 %, Багамські Острови 6,1 %, Гондурас 4,5 % , Мексика 4,2 %.

Імпорт — 1,34 млрд дол. (2008) — сира нафта, продовольство, промислові товари.

Основні постачальники (в 2009) — Венесуела 57,3 %, США 19,2 %, Бразилія 8,1 %.