Нікола Мандич

Нікола Мандич народився в католицькій хорватській родині у боснійському місті Травник 1869. Закінчив гімназію у Сараєво. У 1894 у Відні Мандич отримав ступінь доктора, відтак працював адвокатом.[1] У 1907 був головою Хорватської народної партії, від якої у 1907 був обраний у боснійський парламент, а наступного року лояльно сприйняв анексію Боснії з боку Австро-Угорської імперії.

1911 став головою парламенту. З 1914 — мер Сараєво.[1] Мандич також був першим головою центрального банку Хорватії і керував філіями сільськогосподарського банку в Сараєво.

У 1920 обраний національним представником до установчої ради Югославії, виступав проти прийняття Видовданської конституції[1].

У перші два роки існування Незалежної Держави Хорватія Мандич не брав участі в політичних справах країни, бо на той момент був державним секретарем у відставці, адвокатом і президентом Асоціації адвокатів у Сараєво. 2 вересня 1943 г.[1] Анте Павелич призначив Мандича головою уряду, на цій посаді він залишиться до самого кінця існування НДХ, тричі міняючи склад кабінету міністрів. По вступу на посаду, Мандич вів перемовини з представниками Хорватської селянської партії (HSS), пропонуючи створення коаліційного уряду за участю HSS — проти Августа Кошутича, що очолював наднаціональний уряд усташів. Переговори закінчилися невдачею.[1]

У травні 1945 Мандич переїздить до Австрії, де його заарештовують разом з іншими високопосадовцями НДХ. Мандич входив до складу 130-х членів уряду Хорватії, які попросили політичний притулок у британських сил. Але британська військова поліція знехтувала законами воєнного часу і 17 травня Мандича, разом з іншими членами хорватського уряду, видали на територію колишньої Югославії[2]. А вже 6 червня самочинний трибунал сербських диверсантів виносить варварський вирок Ніколі Мандичу — смертна кара.[2] Без права на апеляцію, не зважаючи на цивільний стан утримуваного, сербські карателі убили Ніколу Мандича наступного дня.[1]