Овдієнко Марія Григорівна

Народилася у селі Требухів у 1948 році.

У 1966 році Марія закінчила Требухівську середню школу. Рік працювала піонервожатою, згодом знайомі допомогли їй влаштуватися робітницею Ботанічного саду АН УРСР у Києві. Марія була закохана в Ботанічний сад, робила всяку роботу, добровільно стерегла магнолії під час цвітіння, знайшла біля Видубицького монастиря і впорядкувала могилу видатного педагога Костянтина Ушинського. Тяжко пережила пожежу Видубицького монастиря восени 1968 року, під час якої згоріла монастирська бібліотека і безліч експонатів Інституту археології. Викрала з тієї пожежі чотири вцілілі книжки і віддала їх історику Сергієві Білоконю. Тоді ж познайомилася з Євгеном Сверстюком, Ліною Костенко, Іваном Дзюбою, Василем Стусом, Олесем Бердником, Оксаною Мешко та іншими.

У той час у Ботанічному саду працювала молода поетеса Надія Кир'ян, разом вони жили в келії черниці. У травні 1968 року на прохання Олеся Назаренка надрукувала до 120 примірників листівок «Звернення до киян». Олесь Назаренко написав листівку до річниці перепоховання Тараса Шевченка — 22 травня, у листівці цитував Леніна щодо заборони вшанування кобзаря царським урядом у 1914 року, листівка закінчувалася прийнятним тоді гаслом: «Ганьба русифікаторам! Хай живе ленинська національна політика!». Листівки Олесь Назаренко та Микола Пономаренко відправили поштою у вищі навчальні заклади та профспілкові організації заводів Києва. О. Назаренко, В. Карпенко та Василь Кондрюков були звинувачені в проведенні антирадянської агітації та заарештовані. Улітку в келії Марії та Надії силами КДБ був проведений перший обшук. Марія була затримана на три доби.[4]

У юності поширювала самвидав, через що їй був зачинений шлях до вступу у ВНЗ столиці.

Навчаючись в Одеському університеті, вона завжди мала власну позицію, відстоювала українську національну ідею, як наслідок, у 1972 році за організацію вечора поезії Василя Симоненка Марію виключили з навчального закладу за вказівкою КДБ СРСР. Попри відмінні знання їй виставили незадовільні оцінки з усіх предметів, лише викладач Євген Прісовський поставив «відмінно», за що потім отримав стягнення по партійній лінії.

У 1976 році їй дозволили відновитися в Одеському університеті за умови, що переведеться до іншого ВНЗ. Вона перевелася до Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, який і закінчила у 1980 році.

Працювала вчителькою у школі № 3 Броварів.

Працювала в Київському обласному управлінні освіти, однак за впровадження патріотичних освітніх проєктів була звільнена з роботи.

1990 висувалася кандидатом в депутати до Верховної Ради України, під гаслами незалежності вийшла на третє місце. Створила місцевий осередок Товариства української мови імені Тараса Шевченка, була одним із організаторів Народного руху України в Броварах.

У 1997 зареєструвала видавництво «Українська ідея».

Станом на 2012 рік видавництво має в творчому доробку понад 150 книг, переважно поезія та проза місцевих авторів, а також публіцистика та краєзнавчі нариси. Серед найзначніших видань слід назвати книгу «Золота очеретина» — збірку краєзнавчих статей, присвячених Броварщині, що була укладена місцевим краєзнавцем, вихідцем із села Семиполки Броварського району Гузієм В. М.

Обрана головою оргкомітету з відродження «Товариства української мови» ім. Т. Шевченка, діяльність якого була відновлена в Броварах 7 червня 2012 року.[5]

Кілька перевидань витримали книжки лауреатки премії ім. В.Стуса Галини Могильницької з Одеси, спрямовані проти засилля Московського патріархату в Україні: «Літос, або Камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудословія», «Хроніка великого ошуканства». Видавництво представило також і третю книжку Г. Могильницької — «Міфотворчість як обґрунтування історичного мародерства».

Перу Марії Овдієнко належать збірки поезій: «Годую зайчика з руки» (1993), «Стережу криницю» (1994). Твори Марії Овдієнко опубліковані в багатьох газетах і журналах, зокрема, газеті «Літературна Україна», американському дитячому журналі «Веселка», альманахах «Вітрила» та «Радосинь», читанках «Ластівка», «Писанка» та «Зелена неділя».

Марія Овдієнко удостоєна декількох нагород:[6][7][8]

• лауреатка літературної премії імені Грицька Чупринки;
• 14 січня 2011 року удостоєна премії імені Василя Стуса;
• нагороджена орденом Святої Варвари Великомучениці Української православної церкви Київського патріархату;
• 22 травня 2019 року нагороджена премією імені Ірини Калинець — за наполегливість та мужність у відстоюванні українських державницьких позицій, висвітленні «Білих плям» в історії України;
• 4 червня 2020 року Броварська міська рада присвоїла відзнаку «Почесний громадянин міста Бровари»[9][10].

• Батько — Овдієнко Григорій Каленикович (1914—1998), мав чотири класи освіти, був дуже працьовитий, брав участь у Другій світовій війні, мав численні бойові нагороди. Його загострене почуття справедливості передалося й дочці.
• Мати — Каленченко Федора Андріївна (1914—2001), освіти не мала, але була людиною по-житейськи мудрою, як кажуть, від землі.
• Чоловік — Обухов Дмитро Семенович, 1941 р.н., помер 2003 р.
• Син — Обух Роман Дмитрович, 1972 р.н.

• Овдієнко Марія Григорівна. Дисидентський рух в Україні
• Тільки й людей на селі, що Василі!. Історична правда. Українська правда
• Місто, люди і місця: Марія Овдієнко — людина-історія про опір радянській системі та сучасну культуру Броварів. Трибуна Бровари. 03.12.2018
• Овдієнко Марія Григорівна^{[недоступне посилання з липня 2019]}. Неофіційний сайт Броварів
• Броварчанка стала лауреатом премії імені Василя Стуса. borispol.org.ua