Огюстен Робесп'єр

Огюстен Робесп'єр народився в 21 січня 1763 року Аррасі, молодший з чотирьох дітей адвоката Максимільєна-Бартелемі-Франсуа де Робесп'єра і Жаклін-Маргарити Карро, дочки пивовара. Його мати померла, коли йому був один рік, і його убитий горем батько покинув сім'ю, щоб виїхати до Баварії, де він помер в 1777 році. Його виховували дві тітки. Його брат Максиміліан Робесп'єр отримав стипендію в абатстві св. Вааста платив за навчання в ліцеї Луї-Ле-Гран і був таким видатним студентом, що, отримавши диплом юриста, попросив абата кардинала де Рогана перевести стипендію Огюстену, щоб той міг продовжити ту ж кар'єру. Кардинал погодився, і Огюстен зайняв місце свого брата, вивчаючи право.[3][4]

Хоча його політичні погляди були дуже схожі на погляди його брата, Огюстен сильно відрізнявся за характером. Красивий, він також любив хорошу їжу, ігри та суспільство жінок.[5] На початку революції Огюстен був прокурором-синдиком Арраса.[6] Він заснував політичний клуб у місті і написав своєму братові, щоб забезпечити його приналежність до Якобінців у Парижі.[7] У 1791 році він був призначений адміністратором департаменту Па-де-Кале.

Огюстен безуспішно балотувався в нові законодавчі збори в Аррасі в серпні 1791 року, але його погляди були занадто радикальні для міста, який обрав замість нього іншого молодого адвоката, Сікста Франсуа Деузі.[8] Однак 16 вересня 1792 року Огюстен був обраний до Національного Конвенту 19-м з 24 депутатів, отримавши 392 голоси з 700 поданих[9] паризькими виборцями,[10] і приєднався до свого брата в Гірському і Якобінському клубах.[11] На з'їзді він відзначився гарячністю своїх нападок на королівську сім'ю і аристократів. Під час суду над Людовіком XVI він проголосував за те, щоб смертна кара була застосована протягом 24 годин.[10]

Коли він вперше приїхав до Парижа, щоб зайняти своє місце, його супроводжувала сестра Шарлотта, і вони обидва оселилися разом з Максимільеном в будинку Моріса Дюплея. Однак незабаром Шарлотта вмовила Максимільєна переїхати з ними на нову квартиру на вулиці Сен-Флорантен, де вона могла б доглядати за двома своїми братами. Однак незабаром він повернувся в будинок Дюплея, залишивши Огюстена і Шарлотту жити удвох. Однак і ця угода проіснувала недовго. Памфлет «Le souper de Beaucaire» (вечеря в Бокері) Наполеона був прочитаний Огюстеном Робесп'єром, який був вражений революційним контекстом.[12] У серпні 1793 року Огюстен був посланий з місією в Приморські Альпи для придушення повстання федералістів разом[9] з іншим депутатом Конвенту Жаном Франсуа Рікордом і Шарлоттою, що супроводжували його. Велика частина Південно-Східної Франції повстала проти республіки, і вони ледь дісталися до Ніцци після дуже небезпечної подорожі. У Ніцці вони відчували себе досить впевнено, щоб відвідувати театр, але втретє їх закидали гнилими яблуками.[13] 19 грудня 1793 року Огюстен взяв участь у військових діях під проводом Дюгом'є і Наполеона, які відбили Тулон у англійців.[14] Після повернення в Париж Огюстен покинув квартиру разом з Шарлоттою і переїхав жити до Рікорда і його дружини.[15]

У 1794 році Огюстен був знову направлений в якості представника місії, тепер уже в італійську армію у Верхній Соні. Цього разу він узяв з собою не сестру, а коханку, Ла Саудре, креольську дружину літератора.[16] Він використовував свій вплив, щоб просунути кар'єру Наполеона Бонапарта, прочитавши про-якобінську брошуру Наполеона під назвою «Le souper de Beaucaire».[17][18] Після повернення в Париж він служив секретарем Конвенту.[19]

Помер Огюстен 28 липня 1794 року в Парижі.

• «Наполеон: шлях до вершини» (Франція, Італія, 1955) — актор Жак Саблон.

• Огюстен був великим покровителем молодого капітана Наполеона Бонапарта з часу Тулонської облоги. Він відзначав «виняткові інтелектуальні здібності» корсиканця, перед Військовим комітетом захищав план італійської кампанії, розроблений Бонапартом в 1794-му році і успішно здійснений майбутнім імператором Франції в 1796-97 роках.

• Alexandre Cousin, Philippe Lebas et Augustin Robespierre, deux météores dans la Révolution française (2010).
• Marisa Linton, Choosing Terror: Virtue, Friendship and Authenticity in the French Revolution (Oxford University Press, 2013).
• Sergio Luzzatto, Bonbon Robespierre: la terreur à visage humain (2010).
• Martial Sicard, Robespierre jeune dans les Basses-Alpes, Forcalquier, A. Crest (1900).
• Mary Young, Augustin, the Younger Robespierre (2011).

• "L'enfance de Maximilien", in L’association Maximilien Robespierre pour l’Idéal Démocratique bulletin n° 45.