Олаф I Трюґґвасон

Олаф I Трюґґвасон (норв. Olav Tryggvason; близько 9641000) — король Норвегії з 995 до 1000 року. Походив з династії Інґлінґів.

Олаф I Трюґґвасон
норв. Olav Tryggvason
Коронація Олафа
Народився 963
Норвегія
Помер 9 вересня 1000
Битва під Сволдером
·загиблий у бою
Країна Норвегія
Діяльність воїн, монарх
Знання мов давньоскандинавська[1]
Посада король Норвегії
Батько Трюггві Олафссон[2]
Мати Astrid Eiriksdatterd[2]
Брати, сестри Astrid Tryggvesdatterd
У шлюбі з Geirad і Tyra of Denmarkd
Діти Tryggvi the Pretenderd
Олаф I

Життєпис

Молоді роки

Син Трюґґве Олафсона, володаря Вестфолду та внука Гаральда I, й Астрід Ейріксдотір, доньки Ейріка I «Кривава Сокира».

Після загибелі батька при Гаральді II Сірому Плащі Астрід з молодим Олафом змушена була втекти до Швеції, а звідси до Холм-Городу (або Гольмґарду;[3] згідно саґ)[4]. Тут на службі у великого князя Володимира Святославича був брат Астрід — Сігурд. На шляху до Новгорода (на думку Юрія Диби й Ігоря Мицька, цим Новим городом міг бути розташований на Лузі волинський го́род дитинець майбутнього Володимира[5]) судно з Олафом було захоплено естськими піратами поблизу острова Сааремаа[3] й майбутній король став рабом пірата Клеркона. На той час Олафові виповнилося три роки. Тільки через 6 років Сігурд Еріксон дізнався, що його небіж Олаф перевуває в рабстві у естів й викупив того. Після цього Олаф мешкав у Холм-Городі (за іншою версією — у Новгороді).

З часом Олаф поступив на службу до великого князя Володимира й заступив посаду у Новгороді, яку до того обіймав його дядько Сігурд. Утім, незабаром почалися тертя між Олафом та його паном — великим князем й Олаф покинув службу у володаря Русі й відправився до Балтики.

Олаф почав здійснювати піратські рейди на землі балтійських країн. Під час одного з них у Вендланді він познайомився з місцевою володаркою Гейрою і незабаром одружився з нею. Олаф допоміг Гейрі приборкати непокірних їй васалів, після цього здійснив декілька успішних морських походів до Сконе і Готланду. Після цього брав участь у війні з'єднаних сил Данії, Вендланду та Норвегії проти імператора Священної Римської імперії Оттона III, який намагався підкорити балтійські землі імператорській владі. У результаті цих дій Оттон III зазнав поразки.

Після цього Олаф продовжив мешкати у Вендланді, а після смерті дружина Гейри, з 984 року почав знову здійснювати походи до Фрисландії, Гебридських та Оркнейських островів. У 988 Олаф воював у центральній Ірландії. Цього ж 994 року Олаф у Кентербері (Англія) прийняв християнство.

Володарювання

У 995 році накопичення незадоволення правлінням Гокона Сіґурдсона вилилося у заколот проти нього. Врешті-решт того було вбито власним рабом. Загальний тінг Норвегії запросив Олафа зайняти трон королівства. На загальних зборах він був проголошений верховним конунгом (королем) Норвегії. Норвегія вийшла з-під влади Данії.

Із самого початку Олаф I почав проводити політику із зміцнення країни, впровадження християнства як заходу послаблення влади місцевих гевдинґів і посилення впливу короля. У 995 році н. е. побудовано було першу дерев'яну церкву в Норвегії. Він хрестив Лейва Еріксона, майбутнього першопроходця в Америці та найвпливовішого володаря у Гренландії, який в подальшому розповсюджував християнську віру на Гренландії. З цього моменту гренладські землі вважалися власністю норвезького короля. Олаф I також хрестив мешканців Оркнейських островів, які визнавали владу Норвегії. Водночас у 997 році було засновано столиці країни — Нідарос (сучасний Тронгейм).

Битва під Сволдером (Slaget ved Svoldre). Картина Петера Арбо

Олаф I мав намір поширити вплив та владу Норвегії на більшість земель Балтики. У цій боротьбі проти норвезького короля виступили володарі Данії, Швеції та Вендланда. Вирішальна битва між супротивниками відбулася у 1000 році біля Сволдера, в якій Олаф зазнав поразки й загинув.

Примітки

  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  2. Lundy D. R. The Peerage
  3. Войтович Л. Гольмґард… — С. 41.
  4. За іншими версіями, Новгорода.
  5. Диба Ю., Мицько І. Неіснуючий похід 981 р. князя Володимира на ляхів // Старий Луцьк. — 2015. — Вип. ХІ. — С. 32.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.