Олгой-Хорхой

Олгой-Хорхой (Аллергохай-Хохай) — легендарна істота, що нібито мешкає на південь від Алтайських гір в безлюдних місцях, де є піщана земля. Це черв'як довший і товстіший за людську руку, який убиває жертву на відстані, викидаючи з себе їдку отруту, а також при прямому зіткненні — за допомогою удару струмом.

Удавчик східний (Eryx tataricus), імовірний прототип легенди
Інтерпретація Pieter Dirkx (Бельгія)

У 1983 році екземпляр удавчика східного (Eryx tataricus) був показаний місцевим монголам, які казали, що бачили олгой-хороя, і ті підтвердили, що це саме ця тварина[1][2].

У 1922—1929 роках американська експедиція цікавилася відомостями про Олгой-Хорхоя. В кінці 1990-х років пошуками Олгой-Хорхоя впродовж декількох сезонів займалися польські зоологи[джерело?]. Вони на підставі розповідей місцевих кочівників пустелі дійшли висновку[джерело?], що, імовірно, існує декілька видів невідомих сучасній науці пустельних черв'яків (оскільки монголи окрім Олгой-Хорхоя згадували про Щар-Хорхоя — «жовтого черв'яка»), але так і не змогли знайти справжніх їхніх слідів. Проте, серед експонатів музею Паді Елим-Ам, гори Гурван-Сайхан, на даний момент представлено макет Олгой-Хорхоя.

Про загадкового Олгой-Хорхоя в Заалтайській Гобі повідомляв також палеонтолог і письменник І. Єфремов, котрий присвятив черв'яку однойменне фантастичне оповідання:

«Серед мешканців Гобі здавна ходить переказ про великого й товстого хробака (олгой — товста кишка, хорхой — хробак), понад пів метра довжиною, що мешкає в недоступних піщаних місцях Гобійської пустелі. Його можна побачити лише в спеку, у червні—липні, пізніше він закопується в землю та спить»
Оригінальний текст (рос.)
«Среди жителей Гоби издавна распространено предание о большом и толстом черве (олгой — толстая кишка, хорхой — червяк), свыше полуметра длиной, живущем в недоступных песчаных местах Гобийской пустыни. Его можно видеть только в самую жару, в июне — июле, позднее он зарывается в землю и спит».

Також згадує про Олгоя-Хорхоя персонаж повісті Аркадія та Бориса Стругацьких «Країна багряних хмар»[3]. Зустріч з Олгой-Хорхоєм описана в оповіданні Спартака Ахметова й Олександра Янтера «Синя смерть».[4] Олгой-хорхоя описує у своєму романі «Приборкувачі диявола» також чеський письменник Людвік Соучек.[5]

Наукові версії

Багато дослідників, що вивчали свідчення місцевих мешканців і дані, зібрані різними експедиціями, вважають, що йдеться про тварину, абсолютно невідому науці. Проте зоолога Джона Л. Клаудсі-Томпсона, одного з прославлених фахівців з пустельної фауни, деякі риси олгой-хорхоя підштовхнули до припущення, що йдеться про різновид змії, поки що невідомий науці, але споріднений з vibora mortal australiana, яка сама є різновидом гадюки, поширеної в південній півкулі. Її зовнішній вигляд схожий на зовнішність тварюки з пустелі Гобі і, крім того, вона теж може вбивати своїх жертв, бризкаючи отрутою на відстані.

За іншою версією, яку відстоює французький криптозоолог Мішель Райналь і чех Ярослав Марес, Олгой-Хорхой може належати до рептилій-двоходок, що позбулися лап в ході еволюції. Ці рептилії можуть бути червоного або бурого кольору, і в них дуже складно розрізнити голову та шию. Основне заперечення цієї гіпотези полягає в тому, що ніхто не чув, аби ці рептилії були отруйними або мали орган, здатний проводити електричний струм.

Ще одна версія допускає, що йдеться дійсно про кільчастого черв'яка, який отримав особливу захисну шкіру в умовах пустелі. Відомо, що деякі з цих земляних черв'яків здатні бризкати отрутою в разі самозахисту.

І, нарешті, останнє припущення, яке висловили російські зоологи: загадковий черв'як не хто інший, як гельмінт, що досяг величезних розмірів. Їх розвелася величезна кількість після того, як в XIII столітті Центральною Азією пронеслася кіннота Чингізхана. Як би там не було, Олгой-Хорхой залишається загадкою для зоологів, що ще не одержала жодного задовільного пояснення.

Див. також

Примітки
  1. Ах, Гоби! Путешествие по Монголии в поисках легенды
  2. Кузьмин С.Л., Дунаев Е.А., Мунхбаяр Х., Мунхбаатар М., Оюунчимэг Ж., Тэрбиш Х. Земноводные Монголии. Москва, КМК, 2017, с. 17-18
  3. Аркадий и Борис Стругацкие. Страна багровых туч. — Litres. — С. 290. — ISBN 9785425034939. (рос.)
  4. Спартак Ахметов, Александр Янтер. Синяя смерть // На суше и на море : альманах. — М. : Мысль, 1979. — № 19. — С. 341—354. (рос.)
  5. Ludvík Souček (чес.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.