Олександр Койре

Олександр Вольфович Койре (Койра) народився в 1892 році в Таганрозі в єврейській купецькій сім'ї з Одеси[3]. У 1884 році його батько, Вольф Меєрович (Володимир Маркович) Койра (1855—1908), перебрався з Одеси до Ростова-на-Дону, де відкрив власну справу[4]. Вже на початку 1900-х років Вольф Койре очолив Російське товариство колоніальної торгівлі в Ростові, яке займалося імпортом чайної, бакалійної продукції, з філіями в Одесі, Нижньому Новгороді, Санкт-Петербурзі та інших містах. У Таганрозі мати філософа Катерина Давидовна Левіна (1860—1940, також родом з Одеси) гостювала у сестри і незабаром після пологів вона разом з новонародженим сином повернулася в Ростов.

В сім'ї Койре було четверо дітей — сини Михайло (англ. Michel Koyre, 1887—1962) і Георгій (англ. Georges Koyre, 1899—1944), дочка Джульєтта (англ. Juliette Koyre, в заміжжі Булатович; 1906—1990).

Середню освіту Олександр Койре здобув у гімназіях Тифлісу і Ростова-на-Дону. В листопаді 1907 року був заарештований в Ростові в приміщенні друкарні за підозрою в участі в діяльності місцевого відділення партії соціалістів-революціонерів; звільнений під заставу через три тижні. Проходив по частині 1 статті 126 Кримінального кодексу і перебував під зовнішнім наглядом поліції. По цій же справі разом з Койре проходив майбутній соціолог Георгій Ґурвіч, а також майбутній поет Оскар Лещинський. 23 квітня 1908 року він був повторно заарештований і висланий за межі Київського Градоначальства. Разом з матір'ю, Катериною Левіною, оселився у родичів в Одесі[5]. 8 травня 1909 року справу Койре було розглянуто виїзною сесією Одеського військового суду в Новочеркаську, з винесенням виправдувального ув'язнення «за недоведеності обвинувачення». У всіх судових документах 1908 року майбутній філософ фігурує під ім'ям «Олександр Вольфович Койра», на прізвище Койра заведена особиста картка в каталозі Департаменту поліції, в запиті з канцелярії Херсонського Губернатора про політичну благонадійність студента Паризького університету Олександра Вольфовича Койра (1913) також фігурує такий запис прізвища.

У 1909 році переїхав до Геттінгена, де протягом трьох років, зокрема, слухав курс з філософії засновника феноменології Едмунда Гуссерля і лекції Давила Гільберта з математики. Для завершення освіти переїхав до Парижа, де його застав початок першої світової війни. Волонтером вступив до рядів Іноземного легіону, потім перейшов до російського полку і до осені 1917 року воював на південно-західному фронті Російської імперії.

Після закінчення війни повернувся до Парижу, де у нього вже склалися міцні зв'язки в академічному середовищі. З 1924 року Койре читає курс лекцій у Практичній школі вищих досліджень, спочатку доцентом, а пізніше «директора досліджень». Докторська дисертація присвячена дослідженню творчості німецького філософа-містика Беме (1929). Активно бере участь у міжнародному науковому житті, багато публікується, часто виступає в Парижі і поза ним як з окремими лекціями, так і з цілими курсами. Зокрема, з 1934 по 1940 рік кілька разів відвідує Каїрський університет запрошеним професором.

Початок Другої світової війни застав Койре в Каїрі. У 1940 році ненадовго повертається до Парижа, після чого з дружиною майже відразу виїжджає в Каїр, де під час візиту де Голля, який очолював рух Опору, отримує важливу дипломатичну місію, для виконання якої їде в США. Місія була виконана успішно, і в 1942 році в Лондоні Койре знову зустрічається з де Голлем. Разом з тим, за час перебування в США активно включився у наукове життя Америки, працюючи у Вільній школі вищих досліджень, організованій емігрантами з Франції і Бельгії, а також в американській Новій школі соціальних досліджень. Крім того, постійно виступає з численними доповідями з історії філософії та науки у різних навчальних закладах країни.

Після закінчення Другої світової війни продовжив роботу в паризькій Практичній школі вищих досліджень, а потім очолив французький Центр досліджень з історії науки і техніки. У 1956 році одночасно отримав призначення в Інституті вищих досліджень у Принстоні й з того часу почергово проводив по шість місяців у Парижі та в Принстоні, де був звільнений від виконання будь-яких адміністративних функцій. У тому ж 1956 році займає посаду неодмінного секретаря Міжнародної академії історії науки. У 1961 році через хворобу залишив цей пост, а в 1962 році припинив поїздки до Принстона.

Помер в 1964 році. В пам'ять про Койре його ім'ям названа медаль «За видатні наукові роботи з історії науки», яка щорічно вручається Міжнародною академією історії науки[6].

Перші серйозні роботи присвячені історії філософської та релігійної думки. Перше його самостійне дослідження було присвячено ідеї Бога у св. Ансельма, але опубліковано воно було лише в 1923 році, через рік після публікації його дипломної роботи про ідеї Бога у Рене Декарта. В цьому тексті Койре намагається показати залежність французького філософа від середньовічної схоластики, і тим самим зруйнувати традиційний спосіб Декарта. У 1920-ті роки Койре продовжує займатися історією філософської думки, вивчає витоки німецької метафізики, пише серію робіт, присвячених російським філософам Івану Киреєвському, Олександру Герцену, Петру Чаадаеву, а також історії поширення ідей Георга Гегеля в Росії.

На початку 1930-х років коло інтересів Койре переміщається в галузь дослідження історії науки. Особливу увагу він приділяє дослідженню історії розвитку наукових і філософських концепцій Нового часу, взаємозв'язку науки і філософії, зокрема, його перу належать численні статті з історії теоретичної механіки і космології.

Широку популярність отримала книга Койре «Від замкнутого світу до нескінченної всесвіту» («From the closed world to the infinite universe»), яка вийшла у 1957 році в США, присвячена історії розвитку космології в XVI—XVII століттях, а також примітна велика монографія «Революція в астрономії: Коперник, Кеплер, Бореллі» («La Revolution astronomique: Copernic, Kepler, Borelli»), що вийшла у Франції в 1961 році.

• Дружина — Дора Наумівна Койре (уроджена Рейберман, 1889—?)[7].
• Сестра — Жюльєт Койре, була одружена з Ростиславом Федоровичем Булатовичем (1906, Одеса — 1945, Париж), членом-засновником і секретарем масонської ложі «Гамаюн», секретарем лож «Друзі любомудра», «Лотос», «Північне сяйво»[8]. Її другий чоловік Максиміліан Зунделевич (Maximilien Sundeliowitz, 1903—1943) був депортований з Парижа і загинув в концтаборі[9].
• Дядько — Юдко Меєрович (Юлій Маркович) Койре (1872—1900), присяжний повірений в Одесі, випускник юридичного факультету Новоросійського університету.[10]
• Тітка Марія Марківна Рейберман (уроджена Койре), що була одружена з фінансистом, зайнятим у зерноторгівлі купцем, членом Одеського біржового комітету Нахманом Гершевичем (Наумом Григоровичем) Рейберманом (?-1923); з їх донькою Дорою (своєю двоюрідною сестрою) був одружений Олександр Койре, з їх донькою Фредерикою — його старший брат Мішель Койре[11].

• Койре А. Рецензія: H. Bergson, Le Temps et la duree, 2e ed., Paris, 1922 // Версти. 1926. № 1. С. 234-37.
• Койре А. Трагедія розуму (філософія Е. Мейерсона) // Ланка. 11.07.1926. № 180. C. 2-4, 11-12.
• Койре А. Рецензія: É. Meyerson La déduction rélativiste. P., 1925 // Версти. 1927. № 2. C. 269-74.
• Койре А. Нариси історії філософської думки: Про вплив філософських концепцій на розвиток наукових теорій / пер. з фр. Я. А. Ляткера, заг. ред. авт. предисл. А. П. Юшкевич, авт. послесл. В. С. Черняк. — М : Прогрес, 1985. 286 с.
• Койре А. Напрям досліджень і проекти навчання, представлені Олександром Койре зборам професорів Колеж де Франс // Питання історії природознавства і техніки. 1992. No 4.
• Койре А. Містики, спіритуалісти, алхіміки Німеччині XVI століття. — Долгопрудний: Алегро-Прес, 1994.
• Койре А. Філософи і машина // Вісник РХД. 1995. № 172 (III).
• Койре А. Філософська еволюція Мартіна Гайдеггера / пер. О. Назарової та А. Козирєва // Логос. 1999. No 10. С. 113—136.
• Койре А. Від замкнутого світу до нескінченного всесвіту. — М: Логос, 2001.
• Койре А. Нариси історії філософської думки. Про вплив філософських концепцій на розвиток наукових теорій / пер. з фр. Я. Ляткера. 2-е вид. — М.: Едиториал УРСС, 2003.
• Койре А. Філософія і національна проблема в Росії початку XIX століття / пер. з фр. А. М. Руткевича. — М.: Модест Колеров, 2003.
• Койре А. Роздуми про брехні / пер. з фр. С. С. Шолоховой під ред. А. В. Ямпільської // Щорічник феноменологічної філософії. 2013. — М.: РДГУ.

• Койре / В. С. Черняк // Новая философская энциклопедия: в 4 т. / пред. науч.-ред. совета В. С. Стёпин. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Мысль, 2010. — 2816 с.
• Дроздова Д. Н. Ранние годы Александра Койре (по архивным материалам) // Гуманитарные исследования в Восточной Сибири и на Дальнем Востоке. — 2018. — Т. 46. № 4. — С. 100—106.
• Дроздова Д. Н. Место Александра Койре в историографии науки XX в. // История философии. — 2015. — Т. 20. № 1. — С. 259—279.
• Дроздова Д. Н. Интерпретация Научной революции в работах Александра Койре. Диссертация на соискание степени кандидата филос. наук. — М., 2012.
• Курилович И. С. Французское неогегельянство: Ж. Валь, А. Койре, А. Кожев и Ж. Ипполит в поисках единой феноменологии Гегеля-Гуссерля-Хайдеггера. М.: РГГУ, 2019. — 224 с.
• Курилович И. С. Койре и феноменология Райнаха — Гуссерля — Гегеля // Философия и наука: проблемы соотнесения. Алёшинские чтения — 2016: Материалы международной конференции. Москва, 7-9 декабря 2016 г. / Отв. ред. Т. А. Шиян. — М.: РГГУ, 2016. — С. 158—164.
• Курилович И. С. Двойная предпосылочность гегелевской философии в интерпретации Александра Койре // История философии. М.: Институт философии РАН, 2015. — Т. 20. № 1. — С. 274—281.
• Курилович И. С. Современное значение идей Александра Койре. Круглый стол. Москва, Институт философии РАН, 25 сентября 2014 г. // Философские науки. М.: Гуманитарий, 2014. — № 9. — С. 154—157.
• Курилович И. С. Интерпретации «опыта сознания» во французском неогегельянстве. Статья первая. Жан Валь и Александр Койре // Вестник Российского государственного гуманитарного университета. — 2014. — № 10. Серия «Философские науки. Религиоведение». — С. 26-35.
• Макаренко В. П. Читая Александра Койре: феномен эволюции национальной философии к системе тотальной лжи // Политическая концептология: журнал метадисциплинарных исследований. — 2017. — № 4. — С. 6-19.
• Ямпольская А. В. Идея бесконечного у Левинаса и Койре // Вопросы философии. — 2009. — № 8. — C. 125—134.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олександр Койре