Олесь Воля

Олесь Воля
Міщенко Олександр Володимирович
Народився 13 квітня 1952(1952-04-13) (69 років)
село Винники Козельщинського району, Полтавської області
Громадянство  СРСР →  Україна
Національність українець
Діяльність письменник, журналіст
Alma mater Навчально-науковий інститу́т журналі́стики Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
Напрямок документальні свідчення, роздуми
Magnum opus «Мор. Книга буття України»
Премії Державна літературна премія імені Олеся Гончара
Міжнародна літературно-мистецька премія імені Григорія Сковороди

Олесь Воля (справжнє ім'я Міщенко Олександр Володимирович; 13 квітня 1952, село Винники Козельщинського району, Полтавської області) — український письменник, журналіст, мислитель, дослідник Голодомору в Україні 1932–1933 рр.

Життєпис

Закінчив факультет журналістики Київського університету.

Працював журналістом у районній газеті, провідником у поїздах далекого сполучення, різноробочим, клерком, розповсюджувачем книжок на Петрівці. Будував Байкало-Амурську магістраль, викладав літературу у вечірній школі в Сибіру. Власний кореспондент газети «Селянська правда від Івана Бокого»[1].

Досліджувати Голодомори в Україні почав ще студентом за радянської влади, переходив з хати в хату в селах Полтавщини, розпитуючи про стражденні долі співвітчизників, про голодомор 1932–1933 років та політичні репресії. Окремі розповіді тих, хто пережив голодовку 1921-1923-го, та історії про війну видавав у районній газеті. Молодого колегу в його дослідженнях підтримував Олесь Гончар, закликаючи:

Відкладіть усе, Олександре, а книгу про голод напишіть!..

Молодший Олесь пообіцяв спершу самому собі, а затим принагідно й класикові вітчизняної літератури написати книгу неодмінно, чого б це не вартувало. І встиг подарувати свою вистраждану роками книгу Олесеві Терентійовичу Гончару.

Твори

Починав писати традиційну прозу, але потім звернувся до інших жанрів — документальних свідчень, роздумів, лаконічних суджень.

  • «Я плакав на ранкову траву»
  • «Безкровна війна: книга свідчень»
  • «Через все пройти»
  • «Все починається з любові»
  • «Українські катрени»
  • «Степівщина»
  • «Мор. Книга буття України» — щоб написати фундаментальний народний епос обсягом 1152 сторінки, кілька разів обійшов рідні краї й занотував спогади 10 тисяч очевидців про голодомор 1932-33 років.
  • «Діалог з великими»
  • «Афоризми. Піраміда духу»
  • «Щоденник. Сорок років. 1969–2009» — автобіографічна оповідь на 1112 сторінок; представлені документи епохи, розповіді свідків, роздуми, аналіз-дослідження того, що чинили й чинять вороги і недруги над підневільним, ошуканим українським народом.
  • «Перегін»

Літературні премії та нагороди

Лауреат літературних премій імені Олеся Гончара (2004)[2] та Григорія Сковороди (2009), грошову частку якої письменник побажав передати на благодійні цілі[3].

Олесь Воля про український народ і українську владу
Ідеалізую мій український народ за його муки і страждання; в іншому він розчаровує...
При владі або патріоти, або дурисвіти — інших не буває. В Україні, на жаль, переважно дурисвіти...

Примітки
  1. Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Григорія Сковороди отримало 15 лауреатів у семи номінаціях. // Укрінформ, 13.03.2009
  2. Премії НСПУ. Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 24 листопада 2013.
  3. Вечір під знаком Сковороди. // Газета «Товариш», 19.03.2009. Архів оригіналу за 02.12.2013. Процитовано 24.11.2013.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.