Ольвійська хора

Ольвійська хора  — являла собою сільськогосподарську околицю Ольвії, і структурно була частиною неї. Від часу заснування Ольвії в 647—646 р. до н. е. поступово навколо Ольвії сформується її хора. Виникла досить велика кількість маленьких сільських поселень, які спеціалізувалися на полюванні, землеробстві, рибальстві, тваринництві, на ремеслі[1]. Культура і побут в цих поселеннях не відрізнялися від культури і побуту ольвіополітів, оскільки це були такі ж переселенці з міст Греції, що і жителі Ольвії. Враховуючи сільськогосподарську спрямованість економіки, Ольвія, як і багато інших грецьких колоній, мала сільськогосподарську округу що називалася хора, поселення якої були розмішені достатньо вузькою смугою, до 5–7 км, по узбережжю Березанського і Буго-Дніпровського лиманів.

Динаміка освоєння регіону мала таку історію на початку VI ст. до н.е. на Кінбурнському півострові, на лівому березі одного із рукавів Дніпровської дельти засновується Ягорлицьке ремісниче поселення. Іноді його помилково включають до ольвійської хори, але насправді воно було сезонним торжищем і ремісничим осередоком, де працювали вихідці з фракійського регіону, Середнього Подніпров’я, Північного Кавказу і навіть з віддалених східних територій. Про це свідчить дуже широкий типологічний спектр мідних та бронзових предметів, які виготовлялись в майстернях Ягорлицького поселення[2].

До середини VI ст. до н.е. освоюється і лівий берег Березанського лиману, в наступні десятиліття античні поселення з'являються на правому березі Буго-Дніпровського лиману. У другій половині цього століття ланцюжок античних поселень досягає широти сучасного Миколаєва і в цей же час освоюється лівий берег Бузького лиману[3]. Ці поселення мали вигляд невеликих хуторків землянкової забудови, в яких мешкала одна родина з 5–7 чоловік.

Кінець VI — перша чверть V ст. — час стабільного існування поселень Ольвійської хори, але вже в кінці першої третини V ст. до н.е. населення сконцентровано в Ольвії і на Березані, а сільська округа скорочується до розмірів невеликого приміського району. На межі V–IV ст. до н.е. починається заснування нових сільськогосподарських поселень, але це вже урбанізовані селища з кам’яним будівництвом на місцях колишніх архаїчних поселень, або нові. Вони проіснували до останньої третини IV ст., тобто до облоги Ольвії військами Зопіріона.

Говорячи про населення хори архаїчної доби, більшість якого становили греки, треба відзначити свідчення Геродота, про калліпідів або елліно-скіфів, що, як з’ясовано завдяки останнім дослідженням, мешкали в районі Аджигольської балки. Це були варвари, які вели осілий спосіб життя і зазнали сильного культурного впливу з боку еллінів, але продовжували займатись, переважно, відгінним скотарством, в той час, коли на решті поселень греки займались землеробством.

Наступний етап в історії хори — остання третина IV — перша чверть III ст. до н.е. Її територія досягла максимальних розмірів — це було результатом економічного піднесення ольвійської держави. З’являються поселення на нових місцях — у верхів’ях Березанського і на правому березі Дніпровського лиманів, на Кінбурнській косі. На півночі, як і в архаїчний час, межі хори сягали широти сучасного Миколаєва. Змінюється і тип поселень, збільшується їхня площа, відтоді вони являли собою окремі садиби з товстими стінами, що було викликано вимогами безпеки поселень. З другої чверті III ст. до н.е. територія ольвійської хори контролюється місцевими племенами. Останнім часом уточнена дата загибелі хори Ольвії - близько 215 р. до н. е. (а не 250 р. до н. е.). Під натиском скіро-галатських племен в цей час разом із нижньобузькими гинуть гетські поселення на правому березі Дністра і на лівому березі Дніпра. Ольвійська хора після 215 р. до н. е. обмежена лише тільки територією лівого берега Бузького лиману. Події військово-політичної та економічної кризи в середині ІІ ст. до н.е. завершуються розгромом Ольвії в середині І ст. до н.е. царем гетів Берібістою. Ольвіополіти протягом цілого століття займались землеробством виключно поблизу міських стін, принаймні ніяких слідів сільських поселень того періоду біля Ольвії наразі не виявлено.

В І ст. до н.е. — І ст. н.е. сільськогосподарське освоєння регіону почалось спочатку. Серйозна загроза від сарматських племен примусила Ольвію посилювати свою обороноздатність, тому поселення Ольвійської хори тоді складали єдину систему укріплених пунктів-фортець, розташованих у зоні прямого бачення одна від одної. Не дивлячись на певні проблеми, Ольвія і її хора в цей час переживає певне піднесення. Значних військових зіткнень тут не відбувалось, але, разом із перебуванням в Ольвії римського гарнізону, в урочищі Дідова Хата виявлено римський тимчасовий табір[4].

В середині ІІ століття простежується певна дестабілізація життя Ольвійської хори, що було викликано нападами тавро-скіфів на територію Ольвійської хори[5]. На більшості приольвійських укріплень дослідженнями зафіксовано сліди пожеж. Але римські підрозділи, надіслані Антонієм Пієм на допомогу ольвіополітам захистили Ольвію і життя в хорі знову стабілізується. У другій половині ІІ — на початку ІІІ ст. життя городищ досягає найвищого розквіту і на території ольвійської держави з’являються неукріплені поселення черняхівського типу. Але з середини ІІІ ст. починається занепад економіки, пов’язаний із просуванням готських племен. Врешті в цей період Ольвія і сільські поселення її хори припиняють своє існування.

У 2018 р. під час розкопок поселення Ольвійської хори, біля села Дніпровське Білозерського району Херсонської області, вперше виявила тут святилище (теменос) [6]