Кінбурнський півострів

Кінбурнський півострів — низовинний півострів, що відділяє Дніпровсько-Бузький лиман від Чорного моря і зокрема його Ягорлицької затоки[1]. Розташований у межах Херсонської та Миколаївської областей. Назва походить від колишньої турецької фортеці Кінбурн.

Кінбурнський півострів
Берег озера на півострові
46°31′ пн. ш. 31°46′ сх. д.
Місцезнаходження Європа
Довколишні води Чорне море
Площа 215,55 км²
Найвища точка 14,3 м м
Країна Україна
Населення 1402 особи
 Кінбурнський півострів у Вікісховищі
Кінбурнський півострів. Чорноморське узбережжя.
Кінбурнський півострів. Аеросвітлина.
Покровське поле диких орхідей.
Дикі коні на пасовищі. 2019 рік.
Гібіскус — характерна квітка Південної України.

Історія

Нинішній півострів в стародавні часи був добре відомий фінікійським купцям і піратам. Цей край колись називали Гілеєю (Борисфеніди). «Якщо переправитися через Борисфен (Дніпро), то першою від моря буде Гілея, а вгорі від неї живуть скіфи-хлібороби», — писав про Кінбурн давньогрецький історик Геродот, який відвідав цю землю в далекому V ст. до н. е. «Земля під густим лісом» була добре знайома ольвіополітами (VII—VI ст. до н. е.). Вони вважали цю землю священною. В історії збереглися легенди про неї як про землю, де жили Боги. Скіфи вважали цю місцевість особливо значущою. Тут у них був ритуальний центр. За переказами, саме в цих місцях вони ховали своє золото. Археологами тут виявлені стоянки II тис. до н. е., V ст. н. е. Тут проходив шлях «Шлях із варяг у греки». У дистальній частині (краю) Кінбурнської коси в XV столітті турками була побудована фортеця Кінбурн, в районі якої військо під командуванням О. В. Суворова розгромило великий турецький десант в 1787 році. В ході Кримської війни фортеця була зруйнована франко-британським флотом. Тут поховано Сидора Білого — запорозького старшину, кошового отамана Чорноморського козацького війська, командувача Чорноморської козацької флотилії.

Назва

Півострів був названий на честь форту Кінбурн XVI століття, який був побудований османами для захисту річки Дніпро. Назва походить від турецького «Kilburun» і означає «прекрасний (вузький) полюс». Фортеця часто була в центрі конфлікту між османами, з одного боку, і українськими козаками, пізніше росіянами, з іншого боку. У 1787 і 1855 рр. на півострові відбувалися битви за фортецю.[2]

З історії поселень Кінбурнського півострова

На початку VI ст. до н. е. на Кінбурнському півострові, на лівому березі одного із рукавів Дніпровської дельти засновується Ягорлицьке ремісниче поселення. Іноді його помилково включають до ольвійської хори, але насправді воно було сезонним торжищем і ремісничим осередком, де працювали вихідці з фракійського регіону, Середнього Подніпров'я, Північного Кавказу і навіть з віддалених східних територій. Про це свідчить дуже широкий типологічний спектр мідних та бронзових предметів, які виготовлялись в майстернях Ягорлицького поселення[3].

Географія

Кінбурнській півострів — низовинний півострів між Дніпровсько-Бузьким лиманом і Ягорлицькою затокою Чорного моря.

Довжина півострова — 45 км, ширина — 4-12 км, площа — 215,6 км². Звужений в основі, має широку головну частину, що закінчується Кінбурнською косою та Покровським півостровом, який має давню Покровську (Камбальну) косу та новітню Суху косу. Загальна довжина морської й лиманно-морської берегових ліній півострова становить 106 км, в тому числі 23 км зони відкритого моря.

Численні озера (988), здебільшого солоні.

На території півострова виділено 16 видів ландшафтів (Кривульченко, 2016), із яких еолово-гідрогенний інгресивно-озерний є найбільш специфічним і унікальним для території України.

Одна з цікавих і визначних особливостей Кінбурнського півострова — невеличкі дубово-березові, осикові й вільхові гайки, розкидані по низинах серед піщаних просторів півострова. Це рештки знаменитої Гілеї — країни лісів у пониззі Дніпра, яка за описами старогрецького історика Геродота, існувала тут у V столітті до нашої ери.

Волижин ліс, де природа ще збереглась у первозданному вигляді. Разом з озером та цілинними степовими ділянками його площа сягає 203 гектарів.

Природа

Кінбурнській півострів в приморській частині закінчується Кінбурнською косою на північному заході і Покровським півостровом на південному сході, де сформовані дві коси — відмираюча Покровська (Камбальний) і нова Суха. Геологічною основою території півострова є алювіальні відкладення Дніпра, представлені тут потужною товщею пісків. Частково перевіяні піски півострова, — Кінбурнська арена (92 % території півострова), є складовою Олешківських пісків. Із загальної площі Кінбурнської арени на горбистий тип рельєфу припадає 51 %, плоскорівнинно-низинний — 29 %, западини — 12 %. Води Чорного моря, Ягорлицької затоки і Дніпровсько-Бузького лиману, а також численні солоні, зрідка прісні озера (всього їх на півострові 988), близьке до поверхні залягання ґрунтових вод в значній мірі зумовлюють специфіку і унікальність ландшафтів півострова. На території півострова переважають такі зонально-інтразональні ґрунти як дерново-піщані (ареносолі), тут також розвинені такі інтразональні ґрунти як солончаки, солонці-солончаки, чорноземоподібні солонці (група галоморфних ґрунтів), в приморських частинах — марітімні ґрунти (група таласосолей). Флора півострова переважно представлена ​​аренними дібровами, чорноольшанниками, дрібнолистими породами (береза ​​дніпровська, чагарники), суходільними луками на пісках, засоленими луками на пісках, луками літоральної зони, степовими і болотними спільнотами, галофітами. Штучні ліси, головним чином соснові, — важлива складова рослинного покриву півострова. Специфіка фауни півострова визначається голоценовою молодістю півострова і розташуванням у приморській сухостепній підзоні. Найбільшою різноманітністю тут виділяється фауна безхребетних, а також ссавців, земноводних і особливо птахів. Через територію півострова проходять міграційні потоки багатьох видів птахів, що визначає міжнародне природоохоронне значення регіону. На Кінбурнському півострові гніздиться близько 240 видів птахів, в тому числі лебеді, сірі чаплі, рожеві пелікани, гуси, фазани, чаплі. Фауна налічує велику кількість видів, які занесені до Червоної книги України. На території півострова виділено (Кривульченко, 2016) 16 видів ландшафтів, з яких еолово-гідрогенний інгресійно-озерний є найбільш специфічним і унікальним для території України.

У межах півострова знаходяться заповідні об'єкти: дві ділянки Чорноморського біосферного заповідника (Волижин ліс та Солоноозерна), НПП "Білобережжя Святослава, РЛП «Кінбурнська коса», водно-болотні угіддя «Ягорлицька затока». Площа заповідних об'єктів півострова складає 68 % від усієї його площі

Клімат

Дивись: Погода у Покровці. sinoptik.ua, Погода у Покровці. gismeteo.ua.

Населення

Населені пункти Кінбурнського півострова належать до Миколаївської області — села Покровка, Василівка, Покровське і до Херсонської області — село Геройське (614 осіб).

Сумарна кількість населення на 2016 р. — близько 843 осіб.

Екологічне значення

Кінбурнський півострів — важлива ланка приморського екологічного коридору, в межах якого пролягають міграційні шляхи величезної кількості водоплавних та навколоводних птахів. Тут склалися сприятливі умови для їх гніздування, сезонних концентрацій та зимівлі. У цьому районі можна зустріти близько 300 видів пернатих.

У 2001 р. на Кінбурні зафіксували рекордну для Східної Європи кількість пеліканів рожевих.

На приморських луках між озерами Чернине і Черепашине, в околицях села Покровки, вдалось зберегти одне з найбільших у Європі місце зростань диких орхідей (Покровське орхідне поле).

Пам'ятник солдатам Червоної армії, що загинули в Кінбурні у вересні 1941 р.

Економіка

У середині ХІХ ст. на Кінбурнському півострові працювали солепромисли. Сьогодні на Кінбурні видобувають пісок[4][5], існує лісгосп, туристична сфера, природоохоронні структури.

Туризм
Район Ягорлицької затоки

На сучасному Кінбурні є багато пансіонатів та туристичних баз[6][7].

Як туристичні принади тут є:

Галерея
  • Ягорлицька затока
  • Район Ягорлицької затоки.
  • Кінбурн. Чорне море.
  • Ковалівська сага. Фрагмент, 2017 р.
  • Кінбурнська коса - пірс
  • Кінбурнська коса восени
  • Кінбурнська коса - захід сонця. Між Чорним морем та Дніпро-Бузьким лиманом
  • Табун на березі Ягорлицької затоки
  • Кулик-довгоніг
  • Фрагмент Кінбурнської коси
  • Соснові насадження та маслинки
  • Степова ділянка на Кінбурнській косі
  • Рослинність Кінбурнської коси
  • Квіти Кінбурнської коси
  • Мартини та баклани на Кінбурнській косі
  • Ящірка на Кінбурнській косі
  • Грязьове озеро. Фрагмент.
  • Грязьове озеро. Фрагмент.
  • Грязьове озеро. Фрагмент. ‎
  • Композиція поблизу метеорогічної станції.
  • Покровські хутори. Римби.
  • "Пташиний базар" на Кінбурнській косі.
  • Стінопис на приватному будинку. Автор - Ярослав Онкович, Київ.
  • Ковалівська сага

Видатні особи
  • Білий Сидір Гнатович (нар.1735 — пом.20 червня 1788, Кінбурн) — запорозький старшина, кошовий отаман Чорноморського козацького війська, командувач Чорноморської козацької флотилії, перший дворянський голова Херсонського повіту (1785—1787).
  • У с. Прогної (сучасне с. Геройське Херсонської обл.) у середині ХІХ ст. народився Матвій Григорович Капуста — власник соляних промислів та великої кількості земель на Кінбурнській косі. Походив із давнього українського козацького роду.
  • В селі Геройське народився Висовин Костянтин Гаврилович — Герой Радянського Союзу.
  • В селі Покровка Очаківського району Миколаївської області 14 серпня 1938 р. народився Глушко Олександр Кіндратович— український прозаїк, журналіст. Кандидат філологічних наук. Головний редактор журналу «Вітчизна». Автор книги художньої публіцистики «Вогні маяків», збірки оповідань «Малиновий гай»; історичного роману «Кінбурн».
  • В селі Покровські Хутори (Покровське) Очаківського району Миколаївської області) 22 липня 1947 р. народився Кривульченко Анатолій Іванович — український фізико-географ, доктор географічних наук, професор.

Див. також

Література
  • Давиденко В. М., Чаус В. Б. Кінбурнський півострів, Кінбурнська коса, Білобережжя…: науково-популярне видання. — Миколаїв : Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, 2018. — 96 с. — ISBN 978-966-336-397-4.
  • Кривульченко А. І. Кінбурн: ландшафти, сучасний стан та значення. — Кропивницький: Центральноукраїнське вид-во, 2016. — 416 с.
  • Кривульченко А. І. Сухі степи Причорномор'я та Приазов'я: ландшафти, галогеохімія ґрунто-підґрунтя. — К.: Гідромакс, 2005. — 345 с.
  • Любов Твердовська. Історичними стежками Кінбурнської коси. — Миколаїв, 2015. — 100 с. з іл.
  • Твердовська Л П. Хроніки землі Кінбурнської/ Любов Твердовська.- Миколаїв: СПД Румянцева Г. В., 2019. — 108с.
  • Твердовська Л. Історичними стежками Кінбурнської коси. Історико-етнографічний нарис. — Миколаїв: Іліон, 2016. — 125 с.
  • Светлана Кустова, Елена Ивашко, Сергей Гаврилов. Кинбурнская коса: книга-альбом. — К.: Изд-во «Геопринт», 2010. — 144 с.
  • Андріяш О. П. Географічна енциклопедія України / О. П. Андріяш. — К. : УРЕ, 1990, т. 2. — С. 155.
  • Ардамацька Т. Б. На птичьих островах / Т. Б. Ардамацька, М. Е. Жмуд, Г. Н. Молодан. — К. : Урожай, 1989. — 143 с.
  • Давиденко В. М. Заповідна справа / В. М. Давиденко. — Миколаїв: НУ «КМА», Миколаївська філія, 2002. — 140 с.
  • Давиденко В. М. Вовки Кінбурнського півострова / В. М. Давиденко, О. Петрович. — Миколаїв: Видав. центр МФ НаУМА, зб. «Екологія», том 11, 2001. — С. 51–54.
  • Давиденко Н. М. О жизни на Земле / Н. М. Давиденко. — Москва: ГЕОС, 2003. — 392 с.
  • Давиденко Н. М. Проблемы экологии / Н. М. Давиденко. — Новосибирск: Наука, 1998. — 224 с.
  • Давиденко Н. М. Актуальные вопросы геоэкологии / Н. М. Давиденко. — Москва: ГЕОС, 2003. — 428 с.
  • Давиденко В. М. Рослинний і тваринний світ міста Миколаєва та його околиць / В. М. Давиденко, В. В. Добровольський. — Миколаїв: МДУ ім. В. О. Сухомлинського, V міжреґіональні новорічні біологічні читання, збірник наукових праць. — Вип. № 5, 2005. — С. 24–26.
  • Добровольський О. Крізь тисячоліття. Історія Миколаївщини в топонімах / О. Добровольський. — Миколаїв: Можливості Кімерії, 1998. — С. 144.
  • Доброчаєва Д. М. По заповідних місцях України / Д. М. Доброчаєва. — К. : Молодь, 1960. — 210 с.
  • Дрюченко М. М. Лесорастительные условия Нижнеднепровских песков и перспективы лесоразведения на них: Записки Харьковского СХИ / М. М. Дрюченко. — Харьков: СХИ, 1939. — Т. 2. — Вып. 1–2. — С. 265—273.
  • Карпенко В. Кінбурнська коса / В. Карпенко. — Одесса: Маяк, 1976. — 96 с.
  • Кучеренко С. Серый разбойник / С. Кучеренко // Юный натуралист. — 1977. — № 12. — С. 33–37.
  • Проект організації території НПП «Білобережжя Святослава», його функціонального зонування, авторський колектив м. Миколаїв, 2015 р.
  • Мейер А. Повествовательное, землемерное и естественное описание Очаковской земли / А. Мейер. — СПб., 1794. — 204 с.
  • Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України. Ч. 2. Національні природні парки / колектив авторів під ред. В. А. Онищенка і Т. Л. Андрієнко. — Київ: Фітосоціоцентр, 2012. — 580 с.
  • Чуприна Л. І. Я — Чуприна / Л. І. Чуприна. — К. : Самвидав, 1993. — 106 с.
  • Фальц-Фейн В. Е. Аскания-Нова / В. Е. Фальц-Фейн. — К. : Аграрна наука, 1997. — 348 с.
  • Фото фотохудожників та аматорів: Рижкова С., Несіна Ю., Бишева Ю., Усс О., Петрович З., Ткач П., Чаус В., Непєїна А. та інтернет-видань.

Інтернет-ресурси

Примітки
  1. Кінбурнський півострів на earth.google.com
  2. Kinburn Geschichte auf der Webseite des Instituts für Geschichte der Ukraine, abgerufen am 26. Juli 2015
  3. Ольвійська хора
  4. Лесхоз предлагает создать несколько песчаных карьеров на Кинбурне
  5. Кинбурнская коса от начала до самого кончика
  6. Пансіонати та бази відпочинку Кінбурнської коси. Архів оригіналу за 27 серпня 2018. Процитовано 27 серпня 2018.
  7. Отдых на Кинбурнской косе
  8. Грязевое озеро и лечебные грязи на Кинбурнской косе.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.