Олімпійська хартія
Олімпі́йська ха́ртія — документ, у якому викладені основні засади та принципи діяльності Міжнародного олімпійського комітету (МОК).[1] Остання редакція документу набула сили з 9 вересня 2013 року.
Преамбула
Концепція сучасного олімпійського руху належить барону П'єру де Кубертену, з чиєї ініціативи в червні 1894 року в Парижі відбувся Міжнародний атлетичний конгрес.[2] 23 червня 1894 року заснував Міжнародний олімпійський комітет (МОК). Перші Олімпійські ігри (Ігри Олімпіади) сьогодення були проведені в 1896 році в Афінах (Греція). В 1914 році затверджений олімпійський прапор, подарований П'єром Де Кубертеном на Паризькому конгресі. На ньому зображені п'ять олімпійських кілець, що переплітаються, символізуючи союз п'яти континентів і зустріч спортсменів усього світу на Олімпійських іграх. Перші зимові Олімпійські ігри відбулися в 1924 році в Шамоні (Франція).
Засадничі принципи
- Олімпійський рух являє собою життєву філософію, що підносить і сполучає в єдине ціле переваги тіла, волі та розуму. Поєднуючи спорт із культурою та освітою, він прагне створення способу життя, ґрунтованого на радості від зусилля, на виховній цінності гарного прикладу й на повазі до загальних основних етичних принципів.
- Метою олімпійського руху є становлення спорту на службу гармонійного розвитку людини, щоб сприяти створенню мирного суспільства, що піклується про збереження людської гідності.
- Діяльність олімпійського руху носить погоджений, організований, постійний і універсальний характер і здійснюється під верховною орудою МОК, всіх організацій і осіб, натхненних його цінностями. Ця діяльність поширюється на п'ять континентів. Вершиною її є об'єднання спортсменів усього світу на великому спортивному святі — Олімпійських іграх. Символ олімпійського руху — п'ять переплетених кілець.
- Право займатися спортом є правом людини. Кожна людина повинна мати змогу займатися спортом без будь-якої дискримінації та в Олімпійському русі, що вимагає взаєморозуміння, духу дружби, солідарності й чесної гри. Організація й керівництво спортом повинні контролюватися незалежними спортивними організаціями.
- Несумісною з належністю до олімпійського руху є будь-яка форма дискримінації стосовно країни або особи за расовими, релігійними, політичними, статевими або іншими ознаками.
Критерієм належності до Олімпійського руху є згода додержуватися положень Олімпійської хартії й визнання Міжнародним олімпійським комітетом.
Структура
Олімпійська хартія (у редакції від 9 вересня 2013 року) складається з 6 розділів і містить 61 статтю.[2]
Розділи Олімпійської хартії:
- Олімпійський рух і його діяльність.
- Міжнародний олімпійський комітет.
- Міжнародні федерації.
- Національні олімпійські комітети.
- Олімпійські ігри.
- Заходи та санкції, дисциплінарні процедури та вирішення суперечок.
Див. також
- Міжнародний Олімпійський день
- Олімпійський рух і політичний протест
Посилання
- Олімпійська хартія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Повний текст Олімпійської хартії (рос.)
- Повний текст Олімпійської хартії французькою мовою (767 КБ PDF) (фр.)
- Повний текст Олімпійської хартії англійською мовою (1,9 МБ PDF) (англ.)
Примітки
- Олімпійська Хартія — Національний олімпійський комітет України. Архів оригіналу за 30 грудня 2014. Процитовано 7 лютого 2014.
- Олимпийская хартия (2013) (рос.). Архів оригіналу за 6 лютого 2014. Процитовано 7 лютого 2014.