Онук космонавта

Федір, несподівано довідався про кровного брата, який багато років живе в дитячому будинку. Однак, він ніяк не очікував побачити темношкіру дитину, з повним букетом поганих звичок і вуличних уявлень про життя. Федору і Гені належить пройти нелегкий шлях, перш ніж вони навчаться розуміти один одного. Забравши Гену з дитбудинку, Федір прирече себе на боротьбу не тільки зі всім оточуючим світом, не готовим прийняти нестандартну дитину, але і з людьми, яких до появи Гени він вважав найближчими на світі.

Фільм закінчується епічно: Федір, відчуваючи безсилля від проблем, пов'язаних з братом, відвозить його знову до дитячого будинку. По дорозі Гена збігає. Федя і Толян в шоці, зовсім не підозрюючи, куди він міг піти, вирушають на його пошуки. Останній кадр: Гендос лежить на пустирі і йому сниться його дідусь, перший космонавт Росії. Ось він лежить, ще трохи — і замерзне від холоду, але Федя і Толян в останній момент встигають знайти хлопчика.

• Сценарист: Наталія Назарова
• Режисери: Андрій Панін, Тамара Владимирцева
• Оператор: Артур Гімпель
• Художник: Володимир Аронін
• Продюсери: Рубен Дішдішян, Бахтієр Худойназаров, Геннадій Островський

Фільм отримав схвальні відгуки критиків, які відзначили його несхожість на сучасний російський кіномейнстрим. Так, Олександр Гаррос знайшов у фільмі схожість з «інтелігентським кіно чвертьвікової давності»: незважаючи на наявність сценарних і режисерських слабкостей, у фільмі є сильна сторона, причому «ця сторона — радянська, радянська стилістично й ідеологічно». На думку критика, фільм не є комедією, а є «неперекладним жанром, який найкраще надавався… радянському кінематографу. Сумно-весела побутова драма — з її раптовою достовірністю, що проступає в недостовірності сюжетних поворотів, з її несподіваною щемливою поезією, чудно і сиротливо стоїть на перехрестях безликих панельних гетто»[1].

Михайло Калузький проводить паралель з ще більш ранньою класикою радянського кінематографа — фільмом «Цирк», в якому також з'являвся темношкірий хлопчик. Хоча фільм Паніна і Владимирцевої «про те, як живеться чорношкірому хлопчикові в нашій країні сьогодні», він «не виключно про афроросіян, він про нас усіх, про стереотипи, відчуження і нерозуміння». На думку критика, фільм «простий, зворушливий і щирий, іноді комічний, а у фіналі несподівано сентиментальний, і, здається, це дуже правильний тон для того, щоб сказати про серйозне без публіцистичного пафосу»[2].

Галина і Олена Гагаріни (дочки Юрія Гагаріна) подали в суд на компанію Централ Партнершип, яка є дистриб'ютором фільму, у зв'язку з тим, що картина містить відомості, що порочать честь і гідність їх батька. Образливою позивачки визнали фразу: "Люди, Юрій Гагарін — негр!" — яку вимовляє один з героїв фільму. Крім того, у фільмі зустрічається його ж фраза: «Гагарін по світу мотався і всіх баб, ну і це саме, в загальному, розумієте… без мата. Прилетів до Камеруна, а там бабця моя. Гагарін не встояв, і бабця не встояла», — хоча наприкінці він і визнає, що брехав, і пояснює: «Ніякий я не внук Гагаріна!»[3].

7 вересня 2007 року відбулося перше слухання по справі в Бабушкінському районному суді Москви. 5 жовтня федеральна суддя Тетяна Палькіна[4] задовольнила позов і наказала прибрати всі згадки Юрія Гагаріна з картини, включаючи назву. Також суд зобов'язав виплатити позивачкам по 5000 рублів в якості компенсації моральної шкоди[5][6].

Компанія «Централ Партнершип» не погодилася з рішенням суду і направила до суду касаційну скаргу (пізніше відхилена[7]). 22 жовтня 2007 року була складена друга повна скарга,[8] але рішення про заборону залишилося в силі.

У підсумку всі сцени фільму, де згадується ім'я Гагаріна, переозвучені, і в них герой говорить, що він «онук космонавта». Назва фільму також змінили. 28 лютого 2009 року фільм вийшов на телеекрани (на Першому каналі) вже під новою назвою[9].

• «Онук космонавта» на film.ru
• «Онук космонавта» на Ruskino.ru
•  Андрей Панин и Тамара Владимирцева в программе «Кинопремьеры с Ренатой Литвиновой» (24.04.2007) на YouTube