Операція «Скай монітор»

25 вересня 1991 року, на початку югославських воєн, Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 713, яка встановила «загальне і повне ембарго на всі поставки зброї та військової техніки до Югославії», з метою зниження рівня насильства і кровопролиття по всій країні[2]. У травні 1992-го Рада Безпеки знову підтвердила ембарго в резолюції 757, додавши дозвіл військово-морським силам контролювати дотримання ембарго на поставки. У резолюції 757 Рада також закликала держави «не давати дозволу будь-якому літаку на зліт, посадку або проліт над своєю територією, якщо він здійснює посадку або вилетає з території Союзної Республіки Югославії», створивши прецедент для подальших заходів в повітряному просторі[3].

У відповідь на резолюцію 757 НАТО почала виконувати свої перші операції від імені ООН 16 липня 1992 року, а саме операцію «Маритайм монітор», яка відстежувала порушення резолюцій Ради Безпеки суднами. В рамках «Маритайм монітор» НАТО направила літаки дальнього радіолокаційного стеження E-3 Sentry для контролю морських перевезень в регіоні. Ці літаки в ході операції здійснили понад 200 бойових вильотів[4].

9 жовтня 1992 року Рада Безпеки прийняла резолюцію 781. В резолюції Рада Безпеки висловила стурбованість у зв'язку з використанням авіації воюючими сторонами у Боснійській війні і встановила офіційну «заборону на військові польоти в повітряному просторі Боснії і Герцеговини». Вона також закликала держави-​​члени допомогти Силам Організації Об'єднаних Націй (UNPROFOR) у моніторингу «дотримання заборони на військові польоти»[5]. Незабаром після цього, 15 жовтня, літаки НАТО, що діяли в рамках операції «Маритайм монітор», почали відстежувати польоти над Боснією для ООН. Найважливішою метою цієї місії було вести спостереження з метою визначити, чи дійсно різні сторони в конфлікті дотримувалися режиму безпольотної зони ООН. Наступного дня, 16 жовтня, офіційно почалася операція «Скай монітор» і літаки НАТО розширили їх моніторинг на траєкторії польоту над Адріатикою[6].

В ході операції «Скай монітор» літаки працювали у двох «орбітах»: одна над Адріатикою, створена 16 жовтня, а друга над Угорщиною, створена з дозволу угорського уряду 31 жовтня[6]. Обидві ці орбіти працювати 24 години на добу, забезпечуючи постійне спостереження за боснійським повітряним простором[7]. Перший політ над Угорщиною 31 жовтня став важливою віхою в історії НАТО, оскільки це була «перша операційна місія в країні колишнього Варшавського договору» для альянсу[8]. Що більш істотно, Угорщина погодилася, що якби літаки НАТО були б атаковані в її повітряному просторі, угорські ВПС надали б підтримку винищувачами МіГ-21[7]. Ця підтримка не знадобилася жодного разу, але це стало ще однією важливою віхою, фактичним військовим співробітництвом між НАТО та колишнім Варшавським договором[9].

До операції «Скай монітор» спочатку були залучені літаки дальнього радіолокаційного стеження з авіабази НАТО в Гайленкірхені в Німеччині, пізніше також почали використовуватися авіабаза Авіано в Італії, Превеза в Греції та Трапані в Італії[10]. По мірі розширення операції також були задіяні 8-а ескадрилья Королівських ВПС Великої Британії і французька ескадрилья E-3F на авіабазі Авор. Всі ці сили НАТО були передані під керівництво союзних військ Південної Європи, якими командував адмірал Джеремі Бурда з ВМС США[11]. Одинадцять країн НАТО надали персонал та літаки для операції: Бельгія, Канада, Данія, Німеччина, Греція, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина і США[12].

Правила застосування сили в операції «Скай монітор» були дуже суворими. Оскільки метою операції було відстежувати несанкціоновані польоти, а не запобігати ним, залучені літаки мали право використовувати силу тільки в цілях самозахисту. Крім того, відповідно до правил ведення бойових дій, сили НАТО мали ухилятися в разі нападу, а не вживати заходів проти противника, якщо це було можливо. В результаті, жодна сила НАТО не вступала в бій під час операції[13].

«Скай монітор» задокументував багато порушень режиму безпольотної зони, найбільш значуще з яких сталося в березні 1993 року, коли сербська авіація розбомбила два мусульманських селища. Це порушення, перше «бойове порушення» безпольотної зони, привело до закликів до НАТО активно забезпечувати режим зони, а не просто відстежувати його дотримання[14].

Американський F-15C злітає для забезпечення дотримання безпольотної зони в ході операції «Денай флайт»

На початку квітня 1993 року НАТО задокументувало більше 500 порушень режиму безпольотної зони над Боснією, в тому числі порушення з усіх сторін конфлікту[1]. Однак з цих численних порушень НАТО задокументувало тільки одне, яке організація визначила «бойовим вильотом»[15]. Хоча більшість порушень не були бойовими вильотами, НАТО ще до кінця операції вирішило, що заборона ООН є неефективною. 18 грудня 1992 року члени НАТО проголосували за забезпечення дотримання режиму безпольотної зони за допомогою військової сили, якщо ООН це запросить[16]. Ця ескалація участі НАТО також отримала вирішальну підтримку обраного президента США Білла Клінтона в грудні, коли він повідомив пресі, що він «виступає за забезпечення режиму безпольотної зони»[17].

ООН закликала НАТО використовувати силу у відповідь на «грубі порушення заборони військових польотів в повітряному просторі Боснії і Герцеговини» у резолюції 816 Ради Безпеки 31 березня 1993 року. Ця резолюція уповноважувала держави-​​члени ООН «вживати всіх необхідних заходів» для того, щоб «забезпечити дотримання» безпольотної зони[18]. У результаті цієї нової резолюції НАТО завершило операцію «Скай монітор» та почало операцію «Денай флайт» 12 квітня 1993 року. В рамках нової операції сили НАТО продовжили стежити і документувати несанкціоновані польоти, але вони також були уповноважені забезпечувати режим зони і вживати заходів проти порушників у разі потреби[19].

Операція «Скай монітор» була першою з багатьох повітряних операцій НАТО на Балканах, в тому числі більш значних «Обдумана сила» та «Союзна сила». «Скай монітор» також була першою зовнішньою повітряною операцєю НАТО і одною з її перших спільних місій з ООН. Таким чином, вона встановила прецедент для майбутньої співпраці між НАТО і ООН, заснованій на моделі, де сили НАТО використовують свої переважаючі технічні знання для допомоги ООН в реалізації її більш широкої місії[20]. «Скай монітор» також зробила вплив на військову політику, оскільки операція довела корисність E-3 Sentry для моніторингових місій в різних умовах[8].