Організація НАТО з наукових досліджень і технологій

Організація НАТО з наукових досліджень і технологій[1] (англ. NATO Research and Technology Organisation; фр. Organisation pour la Recherche et la Technologie OTAN) — науково-технічний центр НАТО, який працював у сфері кооперативних наукових досліджень та обміну технічною інформацією між 26 країнами-членами та 38 партнерами Організації Північноатлантичного договору. До розформування у червні 2012 р. був одним із найбільших науково-технічних центрів у світі: налічував понад 3000 учених та інженерів. Організація охоплювала широкий спектр досліджень: проводилися різного роду семінари, симпозіуми, форуми та інші науково-технічні заходи, на яких дослідники могли зустрічатися та обмінюватися знаннями й досвідом.

NATO Research and Technology Organisation
Організація НАТО з наукових досліджень і технологій
Логотип організації
Абревіатура RTO
Тип Наука і техніка
Засновано 21 листопада 1996
Розпущено 30 червня 2012
Країна  Бельгія і  Франція
Штаб-квартира Нейї-сюр-Сен, Франція
48°53′17″ пн. ш. 2°16′06″ сх. д.
Членство 24 країни
Офіційні мови англійська, французька
Вебсайт rto.nato.int

Історія

Організація була заснована у 1998[2] році в результаті злиття двох окремих груп: AGARD (консультативної групи аерокосмічних досліджень) і Defence Research Group (групи у галузі оборонних досліджень (AC/243), що входила до складу CNAD)[3]. Безпосередньо організація була підпорядкована CNAD  (Конференції національних директорів озброєнь) і Військовому комітету НАТО. RTO припинила свою діяльність 30 червня 2012 р., з 1 липня 2012 р. її правонаступником стала STO (Організація НАТО з науки і технологій).

Структура

За ієрархією структура організації мала декілька рівнів: 1-й — Рада з досліджень і технологій, 2-й — рівень експертів, 3-й — рівень технічних груп.

Рада з досліджень і технологій

Рада з досліджень і технологій — найвищий керівний та координаційний орган Організації НАТО з наукових досліджень і технологій. Члени Ради обиралися на підставі доручення Північноатлантичної ради через CNAD (Конференція національних директорів озброєнь) і MC (військовий комітет НАТО) по одному від кожної країни-учасниці Північноатлантичного альянсу. Кандидатурою могла бути як особа від уряду країни-висуванця, так і від наукових кіл або відповідної галузі. Як правило, члени Ради були старшими науково-технічними співробітниками.

Технічні групи

Уся основна сфера діяльності Організації НАТО з наукових досліджень і технологій була покладена на сім основних технічних груп, які охоплювали широкий спектр науково-дослідної діяльності, а також спеціалізувалися на моделюванні та симуляції:

  • Applied Vehicle Technology Panel (AVT) — група прикладних автомобільних технологій;
  • Human Factors and Medicine Panel (HFM) — медична група;
  • Information Systems Technology Panel (IST) — група інформаційних технологій;
  • System Analysis and Studies Panel (SAS) — група системного аналізу;
  • Systems Concepts and Integration Panel (SCI) — група системних концепцій;
  • Sensors and Electronics Technology Panel (SET) — група сенсорних технологій;
  • NATO Modelling and Simulation Group (NMSG) — група моделювання та симуляції.

Ці групи складалися з загальновизнаних світом вчених та інформаційних фахівців.

Група експертів

До кожної технічної групи було закріплено спеціальну експертну фокус-групу (всього їх було сім). Функції цих груп зводились до експертної оцінки науково-дослідної діяльності технічних груп. Передусім, експерти апробовували отримані результати на різного роду семінарах, симпозіумах[4], польових випробуваннях, лекціях та тренінгах, а також видавали матеріали в науково-періодичній літературі.

Координація з іншими органами НАТО

Організація синергетично співпрацювала з іншими органами НАТО. Перш за все підтримку надавали такі органи НАТО, як-от:

  • Координаційна група досліджень і технологій (RTCG);
  • Командування з трансформації ОВС;
  • Агентство з консультацій, командування і управління;
  • Конференція національних директорів озброєнь;
  • Промислово-дорадча група НАТО (NIAG) у складі CNAD;
  • COMEDS;
  • Програма «Наука заради миру та безпеки»;
  • Центр підводних досліджень та ін.

Список посадових осіб
Голови правління
№ Ім'я Країна походження Роки повноваження
1 Майк Яримович  США 1996–2000
2 Нільс Холм  Норвегія 2000–2003
3 Дон Даніель  США 2003–2006
4 Жак Бонгранд  Франція 2006–2009
5 Роберт Вокер  Канада 2009–2012
Директори
№ Ім'я Країна походження Роки повноваження
1 Ернст ван Хук  Нідерланди 1997–2000
2 Кен Піблз  Канада 2000–2003
3 Ахмед Учер  Туреччина 2003–2006
4 Грег Шнайдер  США 2006–2009
5 Альберт Хоснікс  Бельгія 2009–2012

Див. також

Примітки
  1. RTO Brochure 2009 Архівовано 14 лютого 2013 у Wayback Machine..
  2. NATO's new Research and Technology Organization by Dr. Keith L. Gardner and Lt. Col Terry A. Franks in NATO Review No. 1 — Jan. 1997 Vol. 45 — pp. 20-21
  3. Healey, Eldon J. The Conference of National Armaments Directors : NATO's Forum for Armaments Cooperation. //Canadian Defence Quarterly, vol. 19, no. 4, February 1990, p. 23 - 27.
  4. Слюсар, В.И. (2008). Военная связь стран НАТО: проблемы современных технологий.. Электроника: Наука, Технология, Бизнес. – 2008. - № 4. с. 67.

Джерела

Література
  • Theodore von Karman with lee Edson The wind and beyond: Theodore von karman Pioneer in Aviation and Pathfinder in space: Little, Brown and Co. (inc), 1967, Library of congress Catalog card no. 67-11227.
  • Jan van der Bliek Editor AGARD The History 1952—1997: RTO,1999, ISBN 92-836-1079-2.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.