Військовий комітет НАТО

Військо́вий коміте́т НАТО (англ. Military Committee, MC) — військовий орган НАТО найвищої інстанції. Також він основним органом військової консультативно-дорадчої допомоги для цивільних керівних органів НАТО — Північноатлантичної ради та Групи ядерного планування[1]. Загальне політичне керівництво Військовим комітетом здійснює Північноатлантична рада і, за потреби, Комітет з оборонної політики та планування НАТО[2] та Група ядерного планування НАТО[3].

Голова військового комітету НАТО з 2018 року — Головний маршал повітряних сил Повітряних сил Великої Британії Стюарт Піч

Військовий комітет (ВК) разом з Північноатлантичною радою є найстарішими постійнодіючими органами Альянсу — обидва були сформовані менше ніж через рік після підписання Північноатлантичного договору[1].

Функції та завдання ВК

Рекомендації з військових питань органам з прийняття політичних рішень

Північноатлантична рада, перш ніж прийняти рішення про участь НАТО в будь-яких військових діях, проводить консультації з Військовим комітетом. Через це ВК вважається найважливішою сполучною ланкою між процесом прийняття політичних рішень керівництвом Альянсу і військовою структурою блоку, яка їх реалізує. Військовий комітет також грає ключову роль в розробці військової політики і доктрини НАТО в рамках дискусій у Північноатлантичній раді, Групі ядерного планування та інших керівних органах[1].

Рекомендації з військових питань, які надає військовий комітет включають[1]:

Таким чином, Військовий комітет є невід'ємною частиною процесу прийняття рішень в Альянсі. Під час криз, міжнародної напруженості або воєнного конфлікту, а також при проведенні НАТО військових операцій, наприклад як це було у Афганістані та Косово, комітет консультує Північноатлантичну раду з питань воєнно-політичної обстановки, а також надає рекомендації щодо застосування військової сили, виконання планів дій з врахуванням її особливостей та розробки необхідних правил і принципів застосування сили[1].

Стратегічне керівництво

Військовий комітет також керує стратегічними командуваннями НАТО, дає загальні військові керівні вказівки Стратегічному командуванню ОЗС НАТО з операцій і Стратегічному командуванню ОЗС НАТО в Європі, бере участь у розробці військової стратегії і стратегічних концепцій Альянсу. У цьому контексті він щорічно готує довгострокову оцінку сил і воєнних можливостей країн, що становлять потенційну загрозу інтересам НАТО, а також сфер, що представляють ризик для інтересів НАТО[1].

Склад Комітету

Держави-члени НАТО у Військовому комітеті представляють вищі офіцери як правило, в званні генерал-лейтенанта або віце-адмірала, які одночасно є військовими представниками генеральних штабів своїх збройних сил в штаб-квартирі НАТО. Військові представники виступають від імені своїх держав і представляють їх інтереси, залишаючись при цьому відкритими для ведення переговорів і дискусій з метою досягнення консенсусу в НАТО. Ісландія, яка не має власних збройних сил, у Військовому комітеті представлена ​​цивільною особою[1].

Очолює Військовий комітет Голова ВК, який обирається міністрами оборони країн НАТО на трирічний термін. Голова Військового комітету є головним військовим посадовцем НАТО. Він керує повсякденною роботою Військового комітету, а також є офіційним представником ВК і, таким чином, старшим військовим представником Альянсу з усіх військових питань. Голова Військового комітету має міжнародний статус і несе відповідальність перед ВК за виконання своїх обов'язків. Він є його офіційним представником і речником, керує поточною діяльністю комітету та від його імені надає розпорядження Директорату міжнародного військового штабу. За відсутності Голови його функції на засіданнях ВК виконує заступник голови Військового комітету[3].

Робочі механізми комітету

Офіційні або неформальні засідання Військового комітету, на яких обговорюються військові питання і приймаються рішення про дії ОЗС НАТО проводяться як мінімум один раз на тиждень. Як правило ці засідання проводяться у четвер, безпосередньо після щотижневих засідань Північноатлантичної ради по середам. Це дає можливість швидко реагувати на рішення Ради. На практиці засідання скликаються в будь-який час в міру необхідності відповідно до ситуації, і, зазвичай, наради Північноатлантичної ради та Військового комітету відбуваються значно частіше одного разу на тиждень[3].

Тричі на рік, як політичний орган, що відповідає за прийняття рішень, Військовий комітет проводить засідання високого рівня за участі начальників генеральних штабів ЗС країн-членів. Як правило, два з них відбуваються штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, а одне — на ротаційній основі в одній з країн НАТО як неформальна конференція Військового комітету[1].

Крім засідань на рівні НАТО, для обговорення питань військової співпраці Військовий комітет проводить регулярні засідання за участі представників країн-членів Ради євроатлантичного партнерства і учасників програми «Партнерство заради миру» один раз на місяць на рівні національних військових представників і двічі на рік на рівні начальників генеральних штабів[1]. Окрім того, регулярно проводяться засідання з Військовим комітетом Європейського Союзу, з 2004 року — з партнерами по «Середземноморському діалогу»[3]. Військовий комітет також проводить засідання в різних форматах в рамках Ради Росія-НАТО, Комісії Україна-НАТО, Комісії Грузія-НАТО[1].

Голови Військового комітету з дня створення ВК
  1. генерал армії Омар Н. Бредлі (з 1949 по 1951 роки);
  2. генерал-лейтенант Етьєн Баель (з 1951 по 1952 роки);
  3. генерал-лейтенант Чарльз Фоулкс (з 1952 по 1953 роки);
  4. адмірал Е. Й. К. Кістгард (з 1953 по 1954 роки);
  5. генерал Огюстен Гійом (з 1954 по 1955 роки);
  6. генерал Стіліанос Палліс (з 1955 по 1956 роки);
  7. генерал Джузеппе Манчінеллі (з 1956 по 1957 роки);
  8. генерал Бенжамін Гассельман (з 1957 по 1958 роки);
  9. генерал Бьярне Оен (з 1958 по 1959 роки);
  10. генерал Белеза Ферраш (з 1959 по 1960 роки);
  11. генерал Рюштю Ердельгум (1960 рік);
  12. адмірал Луїс Маунтбеттен (з 1960 по 1951 роки);
  13. генерал Ліман Лемніцер (з 1961 по 1962 роки);
  14. генерал Шарль П. де Кюмон (з 1962 по 1963 роки);
  15. генерал Адольф Гойзінгер (з 1963 по 1964 роки);
  16. генерал Шарль П. де Кюмон (з 1964 по 1968 роки);
  17. адмірал Найджел Гендерсон (з 1968 по 1971 роки);
  18. генерал Йоханнес Штейнхофф (з 1971 по 1974 роки);
  19. адмірал Пітер Гілл-Нортон (з 1974 по 1977 роки);
  20. генерал Герман Ф. Зейнер-Гундерсен (з 1977 по 1980 роки);
  21. адмірал Роберт Г. Фоллс (з 1980 по 1983 роки);
  22. генерал Корнеліс де Ягер (з 1983 по 1986 роки);
  23. генерал Вольфганг Альтенбург (з 1986 по 1989 роки);
  24. генерал Віглейк Ейде (з 1989 по 1993 роки);
  25. маршал Річард Вінсент (з 1993 по 1996 роки);
  26. генерал Клаус Науманн (з 1996 по 1999 роки);
  27. адмірал Гвідо Вентуроні (з 1999 по 2002 роки);
  28. генерал Гаральд Кужат (з 2002 по 2005 роки);
  29. генерал Реймонд Ено (з 2005 по 2008 роки);
  30. адмірал Джампаоло ді Паола (з 2008 по 2011 роки);
  31. генерал Кнуд Бартельс (з 2011 року).
  32. генерал Петр Павел (з 2015 року).

Див. також

Примітки
  1. Військовий комітет НАТО Офіційний сайт НАТО. Он-лайн «Довідник НАТО»
  2. Слюсар В.І., Кулагін К.К. Особливості процесу оборонного планування НАТО. // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України.– 2019. - № 3(36). - С. 47 – 59. - .
  3. С. В. Федонюк, В. Й. Лажнік, А. А. Моренчук, Н. І. Романюк. НАТО: історія, структура, діяльність, перспективи. — Луцьк : «Вежа», 2008. — 258 с. — ISBN 978-966-600-313-6.

Література
  1. Довідник НАТО. — 1110 Brussels, Belgium : NATO Public Diplomacy Division, 2006. — 386 с. — ISBN 92-845-0184-9.
  2. Північноатлантичний альянс: історія, функції, структура, відносини з Україною / Під загальною редакцією проф. Д. І. Дзвінчука. — Івано-Франківськ : Місто НВ, 2012. — 604 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.