Оріховиця

Селом протікає річка Сімони, ліва притока Ужа.

На лівому березі ріки Уж, на пологій надзаплавній терасі, що праворуч від дороги в напрямі на село — багатошарове поселення, яке досліджувалося Ф. М. Потушняком в 1956 році. Засвідчено шари культури алфелдської мальованої кераміки, ранньозалізного віку та давньослов'янського часу VIII—IX століть.

Село в письмових джерелах XV ст. відоме під назвою «Rahoncha».

Той факт, що на околиці села виявлені давні слов'янські поселення VIII — ІХ ст., дає підстави вважати, що Оріховиця виникла раніше XI ст. З першої половини XIV по XVII ст. село було одним із маєтків Невицького домена Другетів. В списках платників податків за описом від 1427 року Оріховиця не згадується.

В 1567 році в селі було оподатковано 4 залежні господарства, що володіли 2,5 порти (наділу) землі. В XVI ст. до Оріховиці переселилося 20 родин. У 1599 році в селі нараховувалося 30 залежних домогосподарств і одне господарство шолтейса. Тоді Оріховиця вважалася великим поселенням. На початок XVIII ст. кількість населення зменшилася, В 1715 році в селі нараховувалось 12 господарств, у тому числі 10 таких, що володіли повним наділом і два желярські (безземельні).

Джерела другої половини XVIII ст. зараховують Оріховицю до сіл із руським населенням.

У 1982 році біля села було споруджено Ужгородський військовий полігон.

Церква Успіння Пр. Богородиці. 1815.

У 1751 р. за пароха Іоана Реберка згадують дерев'яну церкву св. арх. Михайла з усіма образами і трьома дзвонами. У селі було 159 вірників.

Теперішня мурована базилічна церква з бароковим завершенням вежі до Другої світової війни була присвячена св. Василю Великому.

У шематизмі Мукачівської єпархії за 1883 р. церкву датовано 1877 р., шематизм 1915 р. називає точнішу дату — 1811 p., а над входом церкви написано 1815.

Договір з бляхарем на покриття церкви бляхою було укладено ще в 1932 p., але в селі кажуть, що шинґлове покриття дахів замінено лише на початку 1960-х років.

Інтер'єр церкви перемалювали художник О. К. Кахно та маляр І. А. Пеняк у 1973 р. за куратора Йосипа Галайди. У кінці 1980-х років кам'яну огорожу довкола церкви замінено дротяною на бетонному фундаменті, оновлено штукатурку стін, перекрито бляхою турню. Очевидно, тоді ж перемальовано ікони.

На церковній вежі — три дзвони. Найбільший та найменший виготовлено на ужгородській фабриці «Акорд» у 1925 р. На великому дзвоні написано, що куплено його з допомогою краян, які працювали в Америці, та за добровільні пожертви селян за куратора Івана Ропая. Велику суму пожертвувала сім'я Михайла Цмарика.

Угорський напис на середньому дзвоні повідомляє, що вилив його Ласло Шандор у Малих Ґеївцях у 1904 р.

• Семчище Руслан Степанович (1977—2014) — старший солдат ЗСУ, загинув в боях за Станицю Луганську.
• Розлуцький Ігор Васильович — воїн АТО.