Оскар Давичо

Оскар Давичо
серб. Оскар Давичо
сербохорв. Oskar Davičo
Псевдо O. Davidović, S. Kovačić, S. Nikolić, Vlada Barbulović
Народився 18 січня 1909(1909-01-18)
Шабац
Помер 30 вересня 1989(1989-09-30) (80 років)
Белград
Поховання Новий цвинтар (Белград)
Громадянство королівство Югославія
СФРЮ
Діяльність поет, письменник-прозаїк,
журналіст
Alma mater Белградський університет
Мова творів сербохорватська
Роки активності 1925—1989
Напрямок сюрреалізм, модернізм
Жанр поезії, роман, оповідання,
драма, кіносценарій, мемуари
Членство Спілка письменників Сербіїd
Нагороди

Премія журналу НІН
(1956), (1963), (1964)
Орден Героя соціалістичної праці

Орден «за заслуги перед народом» з золотою зіркою

Оскар Давичо (18 січня 1909, Шабац — 30 вересня 1989, Белград) сербський письменник і перекладач, поет-сюрреаліст, партійний діяч (КПЮ), журналіст, у роки Другої світової війни учасник руху опору в Югославії.

Біографія

Оскар Давичо народився в чиновницькій єврейській родині в містечку Шабац. Його батько був атеїстом і прихильником соціалізму. З початком Першої світової війни, коли Шабац перетворився на арену кровопролитних боїв, зазнав руйнування і втратив половину населення, Давичі переїхали в Неготин, але по завершенню війни повернулись.

Оскар здобув освіту в шабацькій гімназії, а далі в Першій белградській гімназії, однак був виключений за вільнодумні тексти в учнівському часописі Вікно. Завершив гімназійні курси з приватними викладачами, деякий час жив і вивчав романські мови в Парижі, заробляючи на життя та відвідуючи збори Французької компартії. Повернувшись у Белград, поступив на філологічний факультет місцевого університету, закінчив його в 1930 році. Викладав французьку в навчальних закладах і приватно. З кінця 1920-х почав активно друкувати свої поезії та есеї, є наймолодшим і, за оцінкою мистецтвознавця Йован Деретича, найталановитішим із югославських сюрреалістів[1].

Через участь у діяльності забороненої в Королівстві Югославія Комуністичної партії Давичо декілька разів був арештований та відбував п'ятирічний термін ув'язнення. Наступного разу був затриманий 1938 року, коли вийшла його книга Песме (Пісні), оголошена як така, що серйозно порушує суспільну мораль. Натомість, у 1940 був виключений із лав КПЮ за співпрацю з офіційними виданнями (під псевдонімом опублікував цикл віршів Хана та переклад Піднятої цілини Шолохова).

До війни мешкав у Белграді та Загребі. В перші дні війни був інтернований італійськими окупантами за організацію підпільної радіостанції в Спліті. Втік із полону в 1943 та приєднався до Першої пролетарської дивізії, з якою пройшов ряд боїв, включно з Белградською операцією. Займався інформаційною роботою, пропагандою.

Наприкінці війни став одним із засновників Телеграфної агенції нової Югославії (серб. Телеграфска агенција нове Југославије) та кількох часописів. До журналістських здобутків Оскара Давичо також варто віднести роботу кореспондентом під час Нюрнберзького процесу, репортажі з громадянської війни в Греції в складі загонів Маркоса Вафіадіса, репортажі зібрані в книгу подорожніх записок Црно на бело (1962), присвячені визвольному руху в країнах Африки.

Творчість

Перший твір Оскара Давичо був опублікований у часописі Недељна илустрација 1923. Перший вірш у час навчання в белградській гімназії (1925). Один з найбільш плідних митців Югославії, приурочене до 60-річчя автора зібрання творів налічує 20 томів. Проте з підліткових і юнацьких творів втраченими вважаються майже всі, також деякі пізніші рукописи втрачені в часи Другої світової війни. Завдяки таланту, працьовитості, а також давній співпраці з КПЮ та участі в партизанській боротьбі, за часів СФРЮ Давичо став визнаним авторитетом у літературі та привілейованим автором. З 1951 року член Академії наук і мистецтв, член Ради Федерації СФРЮ, Герой соціалістичної праці, володар майже двадцяти літературних нагород, зокрема, тричі НІН-ової нагороди.

Поетичні твори

Змолоду тісно співпрацював із Дьордем Костічем, Душаном Матічем, іншими митцями-сюрреалістами. З перших кроків у літературі здобуває визнання, використовуючи традиційну для сюрреалізму техніку автоматичного письма. Починаючи з 1930-х років шукає компромісу між ідеологією звільнення робітничого класу та естетикою сюрреалізму. Наприклад, заборонену 1938 року королівською цензурою книгу Песме лівацькі критики сприйняли як свою перемогу: Давичо зійшов з Олімпу сюрреалізму в соціальну поезію (серб. "Давичо је сишао са Олимпа надреализма у социјалну поезију")[1].

  • Трагови, 1928.
  • Четири стране света и тако даље, 1930.
  • Анатомија, 1930.
  • Песме (Детињство, Младост, Бродолом, Љубав, Немир), 1938.
  • Зрењанин, 1949.
  • Вишња за зидом, 1950.
  • Хана, 1951.
  • Човеков човек, 1953.
  • Настањене очи, 1954.
  • Флора, 1955.
  • Каирос, 1959.
  • Тропи, 1959.
  • Снимци, 1963.
  • Трг Ем, 1968.
  • Прочитани језик, 1972.
  • Стрип стоп (з Предрагом Нешковичем), 1973.
  • Тело телу, 1975.
  • Веверице-лептири или надопис обојеног жбуња, 1976.
  • Речи на делу, 1977.
  • Мистерија дана, 1979.
  • Трема смрти, 1982.
  • Гладни столив, 1983.
  • Ђачка свеска сећања, 1985.
  • Мали огласи смрти, 1986.
  • Двојезична ноћ, 1987.
  • Митолошки зверињак смрти, 1987.
  • Светлаци неслични себи, 1987.
  • Песмице: а дифтонг се обесио, 1988.
  • Ридаји над судбином у магли, 1988.
  • Прва рука (посмертно), 1999.
  • Детињство и друге песме (посмертно), 2006.
  • Кров олује (посмертна збірка до сторіччя з дня народження), 2008.

Проза

Як прозаїк Оскар Давичо сформувався в воєнний та повоєнний час. Розвиткові письменника сприяла журналістська діяльність, в якій Давичо був активний у 1940—1960 роках. Філолог-романіст, автор та співавтор кількох перекладів, Давичо був добре обізнаний із розвитком сучасної йому західної та радянської літератури.

Дотримуючись у своїй творчості комуністичних доктрин та принципів реалізму, знаходив місце для модерністських експериментів, залишався тонким ліриком. Вживану і в ранніх роботах техніку потоку свідомості доповнив іншою самостійно розробленою технікою драматургії внутрішнього життя[1].

Романи

  • Песма, 1952.
  • Бетон и свици, 1955.
  • Радни наслов бескраја, 1958.
  • Генералбас, 1962.
  • Ћутње, 1963.
  • Глади, 1963.
  • Тајне, 1964.
  • Бекства, 1966.
  • Завичаји, 1971.
  • Господар заборава, 1980.

Мемуари

  • По занимању самоубица, 1988.

Есеї та критичні тексти

  • Положај надреализма у друштвеном процесу, 1932.
  • Поезија и отпори, 1952.
  • Пре подне, 1960.
  • Нотес, 1969.
  • Пристојности, 1969.
  • Новине невино, 1969.
  • Поезија, отпори и неотпори, 1969.
  • Ритуали умирања језика, 1971.
  • Под-текст, 1979.
  • Под-сећања, 1981.

Коротка проза

  • Нежне приче, 1984.

Дорожні записки

  • Међу Маркосовим партизанима, 1947.
  • Црно на бело, 1962.

Полемічні твори

  • Процеси, 1983.
  • Полемика и даље, 1986.

Драматургія

  • Љубав у четири усне, 1956.
  • Месије Месијах ох, 1986.

Кіносценарії

  • Мајка Катина, 1947.
  • До победе, 1948.
  • Дечак Мита, 1950.
  • Последњи дан, 1951.

Переклади

  • З німецької: Томас Манн Буденброки, (співавтор перекладу: Огнєн Приц), 1939.
  • З російської: Микола Михайлов Природні багатства Радянського союзу (співавтор перекладу: Д. Клепац), 1940; Михайло Шолохов Піднята цілина, 1968; Белла Ахмадуліна Грозница, 1968; Євген Євтушенко Вибрані пісні (з групою співавторів), 1973.

Зібрання творів Оскара Давича у двадцяти томах видали спільно белградська «Просвета» і сараєвська «Свјетлост» у 1969. Через 10 років до 70-річчя письменника видавництво «Нолит» видало цикл романів Робије, частини: Глади, Ћутње, Тајне, Бекства, Завичаји. Вибрані поезії у тому ж 1979 надрукували в спільному восьмитомному виданні «Просвета» Белград, «Младост» Загреб, «Побједа» Тітоград і «Свјетлост» Сараєво.

Примітки

  1. Біографічна довідка Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. в статті про югославських сюрреалістів з Короткої історії сербської літератури (серб.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.