Османсько-перська війна (1532-1555)

Османсько-перська війна 1532—1555 років — один з збройних конфліктів між Османською імперією та державою Сефевідів у Персії[1]. Незважаючи на те, що у той період проходило кілька військових кампаній з періодами бездіяльності, війна вважається єдиною, оскільки тільки 1555 року було підписано мирний договір.

Османсько-перська війна
Османсько-перські війни
Мініатюра, що змальовує вступ Сулеймана до Нахічевані й завершення війни

Мініатюра, що змальовує вступ Сулеймана до Нахічевані й завершення війни
Дата: 1514—1555
Місце: Межиріччя, Західний Іран, Південний Кавказ
Результат: Амасійський мир
Сторони
* Держава Сефевідів * Османська імперія
Командувачі
* Тахмасп I * Сулейман I

Передумови

У вересні 1520 року Селім помер османський сутан Селім, його наступником на султанському престолі став його син Сулейман І. Після сходження на престол останній відмовився від походів на схід і вирушив на захід — у похід проти Угорщини та госпітальєрів.

1524 року помер і шах Ісмаїл. Його спадкоємцем став 10-річний Тахмасп I. В державі Сефевідів спалахнула боротьба за владу. 1528 року губернатор Багдада заявив, що переходить у підпорядкування до Сулеймана, але невдовзі його вбили, і владу Сефевідів було відновлено. Потім на бік султана перейшов перський губернатор Азербайджану, а на бік шаха — курдський емір Бітліса.

Перебіг війни

1533 року Сулейман I уклав перемир'я з Фердинандом I Австрійським, і відрядив садразама Паргали Ібрагіма-пашу з армією на схід. Сераскір провів зиму в Алеппо, а влітку 1534 року захопив Тебриз. Тахмасп вирішив з османами не битись і втік зі столиці. Здійснивши перехід через нагір'я південно-західного Ірану, османська армія підійшла до Багдада, й місто капітулювало. За результатами тієї кампанії під владу османів перейшли найголовніші святині шиїтського ісламу — Наджаф і Кербела.

1548 року Сулейман розпочав чергову кампанію проти Сефевідів. Османська армія підійшла до Тебриза, але через нестачу продовольства Сулейман був змушений відмовитись від облоги міста. Військо султана просунулось вглиб Ірану й тимчасово зайняло Ісфаган. У подальшому військові дії тривали зі змінним успіхом. Сулейман повернувся додому ні з чим, якщо не враховувати захоплення прикордонного міста Ван і багатої здобичі.

1552 року вже Тахмасп виступив у похід, щоб повернути нещодавно втрачені території. В османському війську, що було відряджено проти персів, почались заворушення. До табору прибув Сулейман і стратив свого сина Мустафу, якого запідозрив у спробі зайняти трон. Це спричинило значні заворушення в Анатолії.

1554 року султан знову вирушив на схід, діставшись Карабаху[2]. Того разу вже османи, наслідуючи персів, застосовували тактику спаленої землі в тих прикордонних районах, звідки перси починали свої набіги.

Результат і наслідки

1555 року було укладено мирну угоду в Амасьї, за умовами якої західна Вірменія й арабський Ірак відійшли до Османської імперії.

Примітки
  1. І. П. Петрушевський. Нариси з історії феодальних відносин в Азербайджані та Вірменії у XVI-початку XIX ст. — стор. 38
  2. The Cambridge History of Iran, Vol. 6, стор. 243

Джерела
  • Yves Bomati, Houchang Nahavandi,Shah Abbas, Emperor of Persia,1587-1629, 2017, ed. Ketab Corporation, Los Angeles, ISBN 978-1595845672
  • Мікаберідзе, Александер (2015). Історичний словник Грузії (вид. 2). Rowman & Littlefield. с. XXXI. ISBN 978-1442241466.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.