Шехзаде Мустафа

Шехзаде́ Мустафа́ (тур. Şehzade Mustafa; нар.1515 — пом.6 жовтня 1553) — син султана Османської імперії Сулеймана I Пишного.

Шехзаде Мустафа
тур. Şehzade Mustafa
Шехзаде Мустафа
Санджак бей Маніси
1533 — 1541
Попередник Сулейман I Пишний
Наступник Шехзаде Мехмед
Санджак бей Амасьї
1541 — 6 жовтня 1553
Попередник ?
Наступник Шехзаде Баязид
Народився 1515(1515)
Маніса, Османська імперія
Помер 6 жовтня 1553(1553-10-06)
Ереглі, Османська імперія
Похований Muradiye Complexd і Q20587092?
Відомий як губернатор
Країна Османська імперія
Національність турок
Династія Османи
Батько Сулейман I Пишний
Мати Махідевран Султан
У шлюбі з

1. Айше Султан

2. Румейса Султан
Діти Сини:
шехзаде Мехмед
шехзаде Орхан;
Доньки:
Нергізшах Султан
Айше Султан
Шах Султан
Релігія іслам

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Шехзаде народився у 1515 році в Манісі. Його матір'ю була Махідевран — наложниця Сулеймана, який сам тоді був ще шахзаде і санджак беєм Маніси. Після смерті батька, султана Селіма I, в 1520 році Сулейман з родиною повернувся до Стамбулу і зійшов на престол.

У 1533 році, коли Мустафі виповнилося 18 — Сулейман призначив його губернатором (санджак беєм) Маніси. Разом з ним до провінції поїхала і Махідевран — згідно османської традиції, всі спадкоємці повинні були працювати намісниками провінцій, а матері — їх супроводжували.

У 1541 році Сулейман віддалив від себе Мустафу, передавши владу в Манісі шехзаде Мехмеду — сину Хюррем Султан-Роксолани, а Мустафу — призначив санджак беєм Амасьї. За османською традицією, шехзаде-спадкоємець повинен був жити в найближчій до столиці провінції (сам Сулейман теж керував Манісою), а оскільки Амасья була далі від Стамбулу, ніж Маніса, то, відповідно, і шанси Мехмеда були вищі, ніж у Мустафи. У 1544 році, після раптової смерті Мехмеда, Сулейман призначив в Манісу іншого шехзаде — теж сина Роксолани — Селіма. Іншого сина Роксолани, шехзаде Баязида, султан спочатку відправив до Коньї, а потім — в Кютах'ю, які також були ближчі до Стамбулу, ніж Амасья[1].

У 1547 році Сулейман проводив зустрічі зі своїми синами — Селімом, Баязидом і Мустафою, в ході яких обговорював з ними політичну ситуацію в імперії[1].

Під час османсько-перської війни армія Сулеймана зупинилася в Ереглі. За однією з версій, великий візир Рустем-паша запропонував Мустафі вступити до армії свого батька і в той же час попередив Сулеймана про те, що Мустафа йде до нього для того, щоб убити[2].

Деякі дослідники припускають, що до страти Мустафи причетна і Хюррем Султан (Роксолана)[3]. Нібито Роксолані спільно зі своїм зятем Рустем-пашою вдалося переконати Сулеймана в зазіханнях Мустафи на султанський трон, що призвело до страти останнього за наказом батька у військовому таборі в місті Ереглі 6 жовтня 1553 року[4].

Французький посол доповідав:

«Все це відбувалося на очах султана-батька»[5].

Посол імператора Священної Римської імперії Ож'є Гіслен де Бусбек (у іншому прочитанні — Бусбег[6]) доповідав:

«Сулейман, відділений стіною шатра від міста, де розігрувалася трагедія, висовував з нього голову й кидав жахливі і грізні погляди на «німих»[7], дорікаючи їм за повільність гнівними жестами»[5].

Семирічного сина Мустафи — Мехмеда — стратили кількома тижнями пізніше в місті Бурса[4].

А от турецький історик Тальха Угурлуель стверджує, що до страти Мустафу привели його власні амбіції і негативний вплив оточення — він відпустив бороду (шехзаде це дозволено тільки після сходження на престол) і створив власну тугру (персональний знак правителя), бо його переконали, що Сулейман вже старий (у 1553 йому було 58 років) і хоче посадити на престол саме Мустафу[8].

Турецький історик Мустафа Армаган теж вважає, що Мустафа був необережний і амбітний — у нього був свій палац, своє військо, свої поети та письменники[9]. У одному з інтерв'ю дослідник зазначив, що шехзаде Мустафа готувався до боротьби:

«Кануні повинен був відправитися в похід на Іран, і, помітивши, що його син в таких обставинах налаштований проти нього, у Падишаха не залишалося іншого виходу, окрім як прибрати його»[9].

Щодо інтриг Хюррем Армаган відзначив:

«Є запис в книзі, написаній одним італійським шпигуном, коли Кануні говорить Джихангіру: «Дивися, Джихангір, якщо Мустафа зійде на престол, то він уб'є всіх вас, я цього боюся». Тобто, не було такого, що Мустафа був у всьому чистий, а проти нього стояла Хюррем зі своєю командою. Ні, це була боротьба за престол. Ймовірно, якби у Мустафи була можливість, то він убив би братів, і, швидше за все, Хюррем. У зв'язку з цим не варто виправдовувати сторону, що потерпіла, і чорнити ту, що перемогла. Найбільша Імперія на цьому світі — це далеко не дитяча іграшка і не родинний інцидент... Махідевран Султан в Амасьї плела не менше інтриг, ніж Хюррем Султан, щоб посадити на трон свого сина. Кожна мати, кожен батько бажає, щоб їх син був головним, і зроблять для цього що завгодно. Тобто, ніхто не має права говорити: «Чому Хюррем Султан зробила це?» Хюррем Султан справедливо хоче, щоб на престол зійшов Баязид (старший син Хюррем, шехзаде Мехмед, помер ще у 1542[10] — ред.), інакше, якщо на трон сяде син Махідевран, то вона не буде упевнена в безпеці свого сина. Для цього вона починає грати проти Махідевран. Причиною того, що інтриги Хюррем були більш видимими і ефектними, є знаходження Хюррем в столиці, а Махідевран — в Амасьї»[9].

Після страти Мустафи, яничари вимагали покарати великого візира Рустема-пашу, вважаючи його причетним до смерті свого улюбленого шехзаде[11]. Роксолана просила султана помилувати їхнього зятя заради дочки[12], що той і зробив.

Мустафа похований в комплексі Мурадіє в Бурсі, де для нього за наказом султана Селіма II був побудований мавзолей. Там же похована його мати Махідевран Султан. Також відомо, що Махідевран Султан написала листа Султану Сулейману про те, що її син виступає проти свого батька. Але ці дані ще не були підтверджені.

Задушення Мустафи
(шехзаде зображено з бородою)
мініатюра XVI століття
Тіло Мустафи перед
шатром батька
(шехзаде зображено з бородою)
мініатюра XVI століття
Труна з тілом Мехмеда, сина Мустафи
мініатюра XVI століття

Образ у мистецтві

Життя та смерть шехзаде Мустафи привернули увагу митців, зокрема, письменників та живописців, які присвятили йому кілька творів.

У літературі

Вперше про Мустафу написав Ніколас де Моффан у памфлеті про вбивство шехзаде (Базель, 1555; Париж, 1556)[4]. Про нього також писали венеційські (Наваджеро і Тревізано) та австрійські (Бусбек) дипломати, що були при османському дворі.

  • трагедія французького письменника Габріеля Бунена «Султана» (фр. «La Soltane», 1561),
  • ілюстрована праця французького письменника Жан-Жака Буассара латиною «Життя і портрети турецьких султанів, перських князів та інших славних героїв і героїнь, від Османа до Мухаммеда II» (1596),
  • п'єса французького письменника Жана Мере «Великий і останній Сулейман, або смерть Мустафи» (1637),
  • п'єса французького письменника Франсуа Белена «Мустафа та Зеангір» (Зеангір — так у французькій транскрипції звучить ім'я молодшого з синів Роксолани — Джихангіра, 1705),
  • драма німецького письменника Християна Вейса (або Вейсса) «Мустафа та Зеангір» (1761)[13],
  • трагедія французького письменника Ніколя Шамфора «Мустафа та Зеангір» (1776),
  • праця «Історія Оттоманської імперії» (нім. «Geschichte des osmanischen Reiches» , 1827–1835) австрійського сходознавця Йозефа фон Гаммер-Пургшталя[14],
  • праця османського історика Ахмета Рефіка Алтиная «Жіночий султанат» (1916)[15],
  • праця французького історика Андре Кло «Сулейман Пишний» (фр. «Soliman le Magnifique», 1983)[16],
  • велике історичне дослідження югославського вченого Радована Самарджича «Сулейман і Роксолана» (1987).

В образотворчому мистецтві

Існує кілька картин з Мустафою, найперші з яких — мініатюри XVI століття.

У кіно
Перша сторінка трагедії «Султана» (фр. «La Soltane»)
Мустафа вказаний як дійова особа
Габріель Бунен, 1561
«Смерть Мустафи»
гравюра XVIII століття
Мехмет Гюнсюр в ролі Мустафи
плакат серіалу
«Величне століття. Роксолана»
(другий зліва)

Примітки
  1. Suleyman and His Sons Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine. // Fisher A. Soliman le magnifique et son temps. — Paris, 1992. — С. 117—124.
  2. Beosch M. Murder of Prince Mustafa (The Height of the Ottoman Power). // The Cambridge Modern History: В 14 т. /Ed. by Adolphus W. Ward. — Cambridge: University Press, 1902—1912. — Т. 3. The Wars of Religion. — 1904. — С. 121—122.
  3. Турянська О. Де бувала «Роксоляна»… // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани]/ Автори-упорядники: Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 12-17. — С. 17.
  4. Галенко О. І. Роксолана // Енциклопедія історії України. — Т. 9 (Прил-С). — К.: Наукова думка, 2012. — С. 272—274. — С. 273.
  5. Роксолана: Міф чи гордість // CITY LIFE/ — № 5. — 2005. — С. 18 — 25.
  6. Утешение историей. Авторское послесловие// Загребельный П. Роксолана: Страсти. Книга 2.
  7. «Німими» або «без'язикими» називали пажів, які стояли на варті коло дверей султанового кабінету або покоїв, коли султан приймав відвідувачів. Між собою спілкувалися і від султана отримували накази не словами, а жестами, звідси і назва. Див.:Українська бранка, попівна-Роксолана або Хуррем-султанша [Сулейман Пишний (1520–1566)] // Кримський А. Історія Туреччини. — 2-е вид., випр. — Київ-Львів:Олір, 1996. — С. 209.
  8. Інтерв'ю Тальха Угурлуеля на турецькому каналі Habertürk TV
  9. Tarihçi Mustafa Armağan: Şehzade Mustafa'nın boğdurulması sahnesi hatalı Архівовано 18 квітня 2014 у Wayback Machine. // Інтерв'ю Мустафи Армагана інформаційному агентству Джіхан). — 2014. — 13 лютого. — 16:22
  10. Галенко О. І. Роксолана // Енциклопедія історії України. — Т. 9 (Прил-С). — К.: Наукова думка, 2012. — С. 272–274. — С. 272.
  11. Ibrâhîm P. Tārīḫ-i Peçevī. — Istanbul: Maṭbaʿa-ʾi ʿĀmire, 1866. — Т. 1. — С. 303.
  12. Harem'den Mektuplar. Siehe Brief Roxelanes an Süleyman, Topkapı Sarayı Arşivi Evrak № 5038; teilweise und in Umschrift veröffentlicht / Çağatay Uluçay. — Istanbul: Ötüken Neşriyat, 2011. — С. 80. — ISBN 978-975-437-833-7
  13. Гавришков Б. М. Славянская тематика в произведениях Лессинга // Советское славяноведение. — 1982. — № 6, ноябрь-декабрь. — С. 93. — ISSN 0132-1366
  14. Кочубей Ю. Роксолана: доля, образ, символ // Назарук О. Роксоляна. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. — С. 3-19.
  15. Ahmet Refik Altınay. Kadınlar Saltanatı. — Tarih Vakfı Yayınları, Mayıs 2005. — 400 p. — ISBN 975-333-192-4
  16. Clot André. Soliman le Magnifique. — Paris: Fayard, 1983. — P. 209. — ISBN 2-213-01260-1

Джерела
  • Галенко О. І. Роксолана // Енциклопедія історії України. — Т. 9 (Прил-С). — К.: Наукова думка, 2012. — С. 272—274. — С. 272—274.
  • Гарем султана. Турецкий взгляд // Розшифровка нарисів, що вийшли в ефір радіо «Голос Туреччини» протягом січня-лютого 2007 року (02/01/2007; 16/01/2007; 23/01/2007; 30/01/2007; 27/02/2007) — на сайті про країни і народи світу: portalostranah.ru (рос.)
  • Роксолана: Міф чи гордість // CITY LIFE/ — № 5. — 2005. — С. 18-25.
  • Турянська О. Де бувала «Роксоляна»… // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани]/ Автори-упорядники: Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 12-17. — С. 17.
  • Українська бранка, попівна-Роксолана або Хуррем-султанша [Сулейман Пишний (1520—1566)] // Кримський А. Історія Туреччини. — 2-е вид., випр. — Київ-Львів: Олір, 1996. — С. 209.
  • Suleyman and His Sons // Fisher A. Soliman le magnifique et son temps. — Paris, 1992. — С. 117—124.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.