Сефевіди

Сефевіди (перс. صفویان‎; азерб. Səfəvilər dövləti,صفوی‌لر; осман.: Devlet-i Safeviyye; دولت صفویه; груз. სეფიანთა დინასტია; курд. سەفەوییەکان,Sefewî) — тюркська шахська династія, що правила з початку XIV століття районом Ардебілю (Південний Азербайджан), що входила до складу держави Ак-Коюнлу, а з 1502 по 1722 роки всім Іраном[1][2][3][4][5][6].

Сефевідська імперія
سلسلۀ صفویۀ ایران
Прапор Герб
Сефевідська імперія в 1510


Столиця Тебріз (1501-1555)
Казвін (1555-1598)
Ісфахан (1598-1722)
Мова(и) перська, азербайджанська тюркська
Релігія Іслам (шиїтського толку)
Площа 2 850 000 км²
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Сефевіди
 Історія Афганістану
До нашої ери
Гандхара — XVII століття до н. е.
Ахеменіди — VI століття до н. е.
Селевкіди — IV століття до н. е.
Греко-Бактрійське царство — 250 до н. е. — 125 до н. е.
Наша ера
Кушанська імперія — I—V ст.
Ефталіти — V століття
Сасаніди — VI століття
Газневіди — XI століття
Саффариди — 861—1590 рр.
Гуріди — 1148—1206 рр.
Сефевіди — XIV століття
Афганські ханства
Гільзейське — 1709—1737 рр.
Гератське
Кабульське
Кандагарське
Пешаварське
Хаттаське
Абдалійське
Афганські держави
Дурранійська
держава — 1747—1823 рр.
Емірат
Афганістан — 1823—1929 рр.
Королівство
Афганістан — 1929—1973 рр.
Республіка
Афганістан — 1973—1978 рр.
Демократична
Республіка Афганістан — 1978—1992 рр.
Північний
Альянс — 1992—2001 рр.
Ісламський Емірат
Афганістан — 1996—2001 рр.
Перехідна/транзитна
адміністрація — 2001—2004 рр.
Ісламська Республіка
Афганістан — 2004—2021 рр.
Ісламський Емірат
Афганістан — з 2021 р.
Портал «Афганістан»

Історія

Засновником династії був Ісмаїл I (1501-1524), нащадок засновника суфійського ордену Сефевіє, родом з Ардебілю в Південному Азербайджані. Після перемоги над Алвендом, правителем держави Ак-Коюнлу під Шаруром (в Нахічевані) Ісмаїл переможно вступив до Тебріза, де в червні 1501 року проголосив себе шахом Азербайджану[7][8]. Ісмаїл далі підпорядкував собі весь Іран, а в травні 1502 року коронував себе шахом Ірану. Столицею сефевідської держави стало місто Тебріз. Згодом столиця була перенесена до Казвіна, а звідти — до Ісфахана, на початку правління Сефевидів в Ірані вони опиралися на тюркські племена кизилбашів і затвердили азербайджанську тюркську мову як мову двору та армії, тоді як перська мова була мовою цивільної адміністрації; перською ж писалися написи на монетах.

З початком XVII, з переносом столиці в Ісфахан, в державі Сефевидів виникає посилення іранського впливу, перська мова витісняє тюркську в офіційних сферах, однак при Сефевідському дворі продовжували розмовляти майже виключно тюркською.[9][10][11][12] Так, за повідомленням Адама Олеарія, що відвідав Персію під час правління шаха Сефі I, при дворі Сефевідів розмовляли тюркською мовою, а перську мову можна було почути вкрай рідко, тому більшість персів вчили на доповнення до своєї мови й тюркську[13]. Сефевіди називали себе сасанідським титулом «шаханшах» (цар царів), яке лестило національному самолюбству. На перший план вони висунули, однак, не національний принцип, а шиїзм, оголосивши його державною релігією.

Примітки
  1. проф. Річард Фрей, цитата з Енциклопедії Іраніки. Архів оригіналу за 15 грудня 2009. Процитовано 24 лютого 2011.
  2. Сефевіди / династія правлячої держави на Близькому та Середньому Сході в 1 столітті
  3. Сефевіди (ВРЕ цитати)
  4. Глава XXII. Держава Сефевидів
  5. Військова література -[ Загальна історія ]- Кратка компілятивна історія країн світу
  6. Про роль халіфе при Сефевідах. Архів оригіналу за 21 жовтня 2013. Процитовано 24 лютого 2011.
  7. Richard Tapper. «Shahsevan in Safavid Persia», Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London, Vol. 37, No. 3, 1974, p. 324.
  8. Ṣafavid Dynasty
  9. Vladimir Minorsky. «The Poetry of Shah Ismail», Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London, Vol. 10. No. 4, 1942, p. 1006a.
  10. У 16 столітті, тюркомовна сім'я Сефевидів з Ардебілю в Азербайджані, ймовірно, тюркизованого іранського (можливо, курдського), походження, завоювала Іран та затвердила тюркську як мову суду та армії, так він через свій високий статус та широкий контакт з місцевими мовами вплинув на розмовну перську; в той час як письмова перська, мова високої літератури та цивільної адміністрації, залишається практично в незмінному стані (In the 16th century, the Turcophone Safavid family of Ardabil in Azerbaijan, probably of Turkicized Iranian (perhaps Kurdish), origin, conquered Iran and established Turkic, the language of the court and the military, as a high-status vernacular and a widespread contact language, influencing spoken Persian, while written Persian, the language of high literature and civil administration, remained virtually unaffected in status and content. John R. Perry, «Turkic-Iranian contacts», Encyclopaedia Iranica, January 24, 2006
  11. Іран та Росія: І. В. Базиленко. Архів оригіналу за 6 березня 2008. Процитовано 24 лютого 2011.
  12. Всесвітня історія, М., 1958, т.4, стор. 560
  13. Most of the Persians, with their own language, learn also the Turkish especially in those provinces which have been long under the jurisdiction of the Grand Seignor, as Shirvan, Adirbeitzan, Iraq, Baghdad, and Eruan, where children are taught the Turkish language and by this means it is so common at court that a man seldom hears anyone speak the Persian; as in the Grand Seignior's country, they ordinarily speak the Sclavonian, and in the Mogul's the Persian. But in the province of Fars (which is the ancient Persia) and at Shiraz, they speak only the Persian language. The travels of Olearius in seventeenth-century Persia

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.