Павліха Іван Васильович

Іва́н Васи́льович Павлі́ха (22 вересня 1938(19380922) с. Королі Нові, Білгорайського повіту Люблінського воєводства, Польща 1 липня 2015, Нью-Йорк, США) — український поет-гуморист, громадський діяч.

Павліха Іван Васильович
Народився 22 вересня 1938(1938-09-22)
с. Королі Нові
Білгорайський повіт
Люблінське воєводство
 Польща
Помер 1 липня 2015(2015-07-01) (76 років)
Нью-Йорк (США)
Громадянство  Україна
Діяльність письменник
Alma mater Філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Роки активності 1974—2015
Напрямок поет-гуморист
Нагороди медаль «Будівничий України»

Обирався депутатом Калуської міської ради першого демократичного скликання у 1990—1994 роках.

Голова Калуського міськрайонного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка з 2000 року.

Член Національної спілки письменників України з 6.06.2000 року.[1]

Працював педагогом, очолював літстудію міста Калуша.

Нагороджений медаллю «Будівничий України».[2]

Іван Павліха знайшов вічний спочинок у Нью-Йорку, де живуть його діти. Калушанин хворів, переніс три операції. 1 липня 2015 року поета не стало.

Життєпис

Іван Павліха народився 1938 року на Холмщині (тепер територія Польщі), та по закінченню Другої світової війни сім'ю українського хлібороба було вивезено до України — в часі спецоперації «Вісла». Середню освіту Іван Павліха здобув в містечку Бібрка, що на Львівщині. Одержавши атестат зрілості у 1957 році, Іван Павліха подав документи для вступу на географічний факультет, бо з усіх шкільних дисциплін найбільше любив географію. Не вступив. Восени пішов на військову службу. Служив у Естонії на острові Наргін. Віршував у армії російською мовою та друкувався в газетах Прибалтійського військового округу. Вищу освіту отримав у Львівському університеті імені Івана Франка (1961—1966), філологічний факультет, де приятелював з Романом Кудликом, Романом Лубківським, Романом Качурівським, Богданом Стельмахом. Вчителював після служби в армії та був директором школи в селі Нижня Яблунька, що у Турківському районі Львівської області.

З 1974 року перебирається до Калуша, працює викладачем ВПУ-7. Іван Васильович довший час очолював літературну студію «Карпатські акорди» (пізніше «Підгір 'я»). Автор численних поетичних і гумористично-сатиричних публікацій в республіканських періодичних виданнях і колективних збірниках. Друкувався у газетах «Радянська освіта», «Робітнича газета», «Літературна Україна». 1979 року калуська міськрайонна газета «Зоря Прикарпаття» надрукувала вінок сонетів Івана Павліха «Вершить Калуш дійсність величаву».

У 1980 року «Літературна Україна» опублікувала статтю Іван Павліха «Нам треба голосу Тараса!». Згодом цю статтю передало радіо «Свобода». У калуському КДБ забили на сполох. Покликали автора на відверту розмову. Радили написати спростування. Іван Павліха відмовився писати спростування.

Став лауреатом поетичного конкурсу серед вчителів України у 1987 році.[2]

У 2013 році Іван Павліха був нагорооджений премією обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка імені Марійки Підгірянки за останню свою книгу «Дві копи не снопів, а со?..нетів».[3]

Доробок

Хоча література захоплювала Івана Павліху ще з юначих часів, та став він знаним уже в зрілому віці, друкуючись в місцевій періодиці. Пізніше Іван Васильович видав збірки гумору й сатири:

  • «Квіти для зава» (Київ, «Радянський письменник» 1991 р.);
  • «Гечі-печі поза плечі» (Дрогобич, видавництво «Відродження», 1977 року);[4]
  • «Під Карпатами місто» (Калуш, «Акцент» 2005 р.);
  • «Дві копи не снопів, а со?..нетів» (Івано-Франківськ, «Наір» 2013 р.).[3]
  • «Коли сонет і різка і кларнет» (2013 р.)[5]

Добірку поезій Івана Павліхи з гумористичного циклу «Езопівські вправи»:

  • «Гучномовець»[6]
  • «Боротьба за владу»[7]
  • «Український злодій в Америці»[8]
  • «„Бе-е“ і „Му-у“»[9]
  • «Перевірка»[10]
  • «Лукаш і Мавка»[11]
  • «Лялька-неваляйка»[12]
  • «Перефарбований лис»[13]
  • «Черви на асфальті»[14]
  • «Автомобіліст і вершник»[15]
  • «В саду червивих яблук»[16]
  • «Ні се, ні те»[17]

Добірку поезій Івана Павліхи з циклу «Нью-Йорк очима калушанина»:

  • «Вітер з океану»[18]
  • «Метелик над океаном»[19]
  • «Діалог зі статуєю Свободи на відстані»[20]
  • «Острівчик українства»[21]
  • «Повернення»[22]
  • «Шкода, що я не москаль…»[23]
  • «До американських українців „третьої“ і „четвертої“ хвиль еміграції»[24]
  • «Черешневий парадокс»[25]
  • «Вечірній Бродвей»[26]

Примітки

  1. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 5 жовтня 2015. Процитовано 2 червня 2014.
  2. Іван Павліха
  3. Іван Павліха: «Ніяк не можу вийти із сонетної орбіти». Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  4. Видавництво «Відродження»
  5. «Люди з Франкового „духа печаттю“ є джерелом мого літературного натхнення»…
  6. «Гучномовець»
  7. «Боротьба за владу»
  8. «Український злодій в Америці»
  9. «„Бе-е“ і „Му-у“»
  10. «Перевірка»
  11. «Лукаш і Мавка»
  12. «Лялька-неваляйка»
  13. «Перефарбований лис»
  14. «Черви на асфальті»
  15. «Автомобіліст і вершник»
  16. «В саду червивих яблук»
  17. «Ні се, ні те»
  18. «Вітер з океану»
  19. «Метелик над океаном»
  20. «Діалог зі статуєю Свободи на відстані»
  21. «Острівчик українства»
  22. «Повернення»
  23. «Шкода, що я не москаль…»
  24. «До американських українців „третьої“ і „четвертої“ хвиль еміграції»
  25. «Черешневий парадокс»
  26. «Вечірній Бродвей»

Джерела

  • Павліха І. Нам нікуди їхати, у нас Україна тут // Дзвони Підгір'я. — 2004.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.