Павліха Іван Васильович

Іван Павліха народився 1938 року на Холмщині (тепер територія Польщі), та по закінченню Другої світової війни сім'ю українського хлібороба було вивезено до України — в часі спецоперації «Вісла». Середню освіту Іван Павліха здобув в містечку Бібрка, що на Львівщині. Одержавши атестат зрілості у 1957 році, Іван Павліха подав документи для вступу на географічний факультет, бо з усіх шкільних дисциплін найбільше любив географію. Не вступив. Восени пішов на військову службу. Служив у Естонії на острові Наргін. Віршував у армії російською мовою та друкувався в газетах Прибалтійського військового округу. Вищу освіту отримав у Львівському університеті імені Івана Франка (1961—1966), філологічний факультет, де приятелював з Романом Кудликом, Романом Лубківським, Романом Качурівським, Богданом Стельмахом. Вчителював після служби в армії та був директором школи в селі Нижня Яблунька, що у Турківському районі Львівської області.

З 1974 року перебирається до Калуша, працює викладачем ВПУ-7. Іван Васильович довший час очолював літературну студію «Карпатські акорди» (пізніше «Підгір 'я»). Автор численних поетичних і гумористично-сатиричних публікацій в республіканських періодичних виданнях і колективних збірниках. Друкувався у газетах «Радянська освіта», «Робітнича газета», «Літературна Україна». 1979 року калуська міськрайонна газета «Зоря Прикарпаття» надрукувала вінок сонетів Івана Павліха «Вершить Калуш дійсність величаву».

У 1980 року «Літературна Україна» опублікувала статтю Іван Павліха «Нам треба голосу Тараса!». Згодом цю статтю передало радіо «Свобода». У калуському КДБ забили на сполох. Покликали автора на відверту розмову. Радили написати спростування. Іван Павліха відмовився писати спростування.

Став лауреатом поетичного конкурсу серед вчителів України у 1987 році.[2]

У 2013 році Іван Павліха був нагорооджений премією обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка імені Марійки Підгірянки за останню свою книгу «Дві копи не снопів, а со?..нетів».[3]

Хоча література захоплювала Івана Павліху ще з юначих часів, та став він знаним уже в зрілому віці, друкуючись в місцевій періодиці. Пізніше Іван Васильович видав збірки гумору й сатири:

• «Квіти для зава» (Київ, «Радянський письменник» 1991 р.);
• «Гечі-печі поза плечі» (Дрогобич, видавництво «Відродження», 1977 року);[4]
• «Під Карпатами місто» (Калуш, «Акцент» 2005 р.);
• «Дві копи не снопів, а со?..нетів» (Івано-Франківськ, «Наір» 2013 р.).[3]
• «Коли сонет і різка і кларнет» (2013 р.)[5]

Добірку поезій Івана Павліхи з гумористичного циклу «Езопівські вправи»:

• «Гучномовець»[6]
• «Боротьба за владу»[7]
• «Український злодій в Америці»[8]
• «„Бе-е“ і „Му-у“»[9]
• «Перевірка»[10]
• «Лукаш і Мавка»[11]
• «Лялька-неваляйка»[12]
• «Перефарбований лис»[13]
• «Черви на асфальті»[14]
• «Автомобіліст і вершник»[15]
• «В саду червивих яблук»[16]
• «Ні се, ні те»[17]

Добірку поезій Івана Павліхи з циклу «Нью-Йорк очима калушанина»:

• «Вітер з океану»[18]
• «Метелик над океаном»[19]
• «Діалог зі статуєю Свободи на відстані»[20]
• «Острівчик українства»[21]
• «Повернення»[22]
• «Шкода, що я не москаль…»[23]
• «До американських українців „третьої“ і „четвертої“ хвиль еміграції»[24]
• «Черешневий парадокс»[25]
• «Вечірній Бродвей»[26]

• Павліха І. Нам нікуди їхати, у нас Україна тут // Дзвони Підгір'я. — 2004.

• Павліха Іван
• Короткий життєпис Павліхи Івана
• Навкололітературні мандри Ольги Гузели
• Календар літературних дат
• Автор: Павліха, Іван^{[недоступне посилання з вересня 2019]}
• Бібрка — 800-річчя. Проект «Відомі-невідомі бібрчани»
• ПРО НАЙНІЖНІШІ ПОЧУТТЯ НАЙНІЖНІШИМИ СЛОВАМИ. Іван ПАВЛІХА
• Ірина Червінська: «Нав'язати культурне кліше — не означає виховати людину»
• «Вічний Павло», або Людина-усмішка, людина-сонце^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Іздрик: «Прочитав українсько-англійський розмовник, а в ньому моя біографія, яка до того ж погано закінчується» (ретро-вікенд)