Павшино (Україна)
Па́вшино (нім. Паушінґ[джерело?]) — село у Мукачівській міській громаді Мукачівського району Закарпатської області України.
| село Павшино | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Закарпатська область |
| Район/міськрада | Мукачівський район |
| Громада | Мукачівська міська громада |
| Основні дані | |
| Населення | 838 |
| Площа | 1,735 км² |
| Густота населення | 483 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 89627 |
| Телефонний код | +380 3131 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°24′54″ пн. ш. 22°41′23″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
115 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 89627, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Павшино, вул. Л. Українки, 89 |
| Карта | |
  Павшино | |
 Павшино | |
| Мапа | |
| |
Назва
У 1995 р. назву села Павшин було змінено на одну літеру.
Історія
Найменування села Павшино відоме приблизно з 1750 року, а раніше це поселення називалось Posahaza. Його населяли переважно німці-колоністи, яких сюди заселили у XVIII столітті місцеві земельні власники німецької династії Шенборнів.
У 1749 році тут поселилися сім'ї із Бамберга. Сюди почали приїздити ремісники, здебільшого «шлосери». Щоб доїхати на лісисте Закарпаття в час, коли найшвидшим транспортом були поштові кінні екіпажі, доводилося пережити справжню драму. Єдиним та найзручнішим для них способом пересування були… річки. Заохочувані мандрувати до маєтків Шенборнів, німці продавали своє майно, залишали лише найнеобхідніше, а за отримані гроші будували «боат», тобто саморобний човен, що більше схожий на пліт. Вантажили туди свої речі — і так спускалися по Дунаю… до Відня. Там їм платили за переселення — гульден «на голову». Це золота монета, якою із XIV століття розраховувалися в Німеччині. Якщо сім'я була багатодітною, то давали три.
Наприкінці XVII — на початку XVIIІ століть тут збудували дерев'яний костел для німецьких поселенців, який простояв дві сотні років. У 1901 році у Павшині було споруджено сучасний мурований храм коштом парафіян замість знесеного дерев'яного. У 1989 році відбулась внутрішня та зовнішня реконструкція святині.
Парафію обслуговують дієцезіальні священики, працюють черниці згромадження Сестер св. Йосифа де Сен-Марк, які мають свій монастир у парафіяльному будинку для жінок похилого віку.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1119 осіб, з яких 517 чоловіків та 602 жінки.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 862 особи.[2]
Німецький культурний центр
Розташований за кілька кроків від церкви, навпроти сільради.
Релігія
- Костел, РКЦ, побудований німцями 100 років тому; настоятель храму — патер Йозеф.
Примітки
- Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
- Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
- Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
Джерела
- Анна Балакир. 40 тисяч доларів за хату давали, а п'ять за вивіз мусора жаліли // Газ. по-укр. — № 92 (1844). — 17 лист. — 2015. — С. 18-19.