Палаццо Пікколоміні
Палаццо Пікколоміні(італ. Palazzo Piccolomini) — зразок світської архітектури у місті П'єнця (Тоскана) доби кватроченто. вибудований коштом папи римського Пія ІІ, що був родом з П'єнци.
Палаццо Пікколоміні (місто П'єнца, Італія) Palazzo Piccolomini | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
54°55′37″ пн. ш. 33°31′17″ сх. д. | ||||
Країна | Італія, Тоскана | |||
Місто | П'єнца | |||
Тип | міський палацd[1] і музей[2] | |||
Тип будівлі | палац | |||
Стиль | середньовіччя + відродження | |||
Автор проєкту | ідея Леон-Баттіста Альберті, архітектор Бернардо Росселліно | |||
Архітектор | Бернардо Роселліно | |||
Засновник | папа римський Пій ІІ Пікколоміні | |||
Перша згадка | 1459 р. | |||
Дата заснування | 1963[2] | |||
Будівництво | 1459 р.—1462 р. | |||
Будівлі: палац родини Пікколоміні і сад, кам'яний паркан, старовинний цвинтар | ||||
Статус | Культурне надбання Італії | |||
Стан | задовільний | |||
Палаццо Пікколоміні (місто П'єнца, Італія) Палаццо Пікколоміні (місто П'єнца, Італія) (Італія) | ||||
Медіафайли у Вікісховищі |
Передісторія
Еней Сільвіо з роду Пікколоміні вів богемний спосіб життя і навіть створював еротичні вірші. Мінливість і деяка непослідовність були притаманні йому і на престолі папи римського, котрий він посідав близько шести років. Навчався Еней Сільвіо Пікколоміні в Сієнському університеті.
Молодий гуманіст зачитувався творами Цицерона, Лівія і, а наслідуючи римським поетам, писав еротичні вірші. З 1430 виконував функції секретаря трьох єпископів і трьох кардиналів, проявивши при цьому великі дипломатичні здібності, які використовував, зокрема, при дворі німецького імператора Фрідріха III. У 26 років Енеа Сільвіо Пікколоміні брав участь в Базельському соборі, потім став особистим секретарем імператора Фрідріха III, з рук якого прийняв корону Першого поета. З його допомогою імператор став на бік папи Миколи V в боротьбі з Базельським собором; за цю послугу Пікколоміні було надано єпископську кафедру в Трієсті. Серед його досягнень є рішення Віденського конкордату оголосити постанови Базельського собору недійсними і відібрати у німецької церкви досягнуті свободи. У 40 років прийняв священницький сан і вступив на службу до папи Євгена IV, який призначив його єпископом Сієни, а потім — кардиналом.
Недовге перебування у Римі використав для перебудови провінційного міста Корсіньяно на регулярне ідеальне місто (здійснена лише перебудова історичного центра) та на створення палацу для родини і нового катедрального собору. Місто було також перейменоване на честь папи у П'єнца.
Опис палацу
Палац входить як важлива складова частина до ансамблю історичної частини міста П'єнца, але зберігає і власну самодостатність. За типом належить до флорентійських палаців із внутрішнім двориком. Палац симетричний, кам'яний, має повздовжну вісь, що проходить крізь увесь палац, внутрішній дворик і садок за ним. Але як складова частина ансамблю — він вибудований під кутом до площі і повторює напрямок вулиці, від котрої відокремлений кам'яним парканом.
Наріжні фасади палацу повторюють декор, що має палац Ручеллаі у Флоренції, проект котрого створив Леон-Баттіста Альберті — привітний і ясний. В палаці Пкколоміні проектне рішення Альберті огрублене, а всі фасади справляють враження фортечної міці і важкості. Привітним і затишним залишився лише внутрішній дворик. Враження необжитості має і садовий фасад з аркадою першого поверху і лоджіями на другому та третьому поверхах. Бо всі вони майже позбавлені ренессансного декору, привітного і притаманного споруді палаццо Дукале у місті Урбіно роботи Лучано да Лаурана.
Галерея фото
- Палац на розі вулиць
- Галерея і лоджії
- На лоджії палацу
- Затишний внутрішній дворик
- Садові лоджії і кам'яний паркан
- Фасад палацу та садок доби відродження
- Садок доби відродження (відновлення)
- Краєвид долини від палацового садка
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Палаццо Пікколоміні
Джерела
- «Всеобщая история искусств». т 3, М., «Искусство», 1962
- Heinz Schomann: Kunstdenkmäler in der Toskana, Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 1990
- Klaus Zimmermanns: Toscana - Das Hügelland und die historischen Stadtzentren, 9. Auflage, Du Mont Buchverlag, Köln 1986 ISBN 3-7701-1050-1
- Max Semrau: Die Kunst der Renaissance in Italien und im Norden, 3. Aufl., Bd. III aus Wilhelm Lübke, Grundriss der Kunstgeschichte, 14. Aufl., Paul Neff Verlag, Esslingen 1912
- Conrad Streit: Florenz - Toskana - Umbrien, Land der Etrusker, Walter-Verlag, Olten und Freiburg im Breisgau 1972 (Sonderausgabe für die Wissenschaftliche Buchgesellschaft Darmstadt)
- Werner Goez: Von Pavia nach Rom, 4. Aufl., DuMont Buchverlag, Köln 1980 ISBN 3-7701-0542-7
- archINFORM — 1994.
- Sistema Cultura