Палаццо Пікколоміні

Палаццо Пікколоміні(італ. Palazzo Piccolomini) — зразок світської архітектури у місті П'єнця (Тоскана) доби кватроченто. вибудований коштом папи римського Пія ІІ, що був родом з П'єнци.

Палаццо Пікколоміні (місто П'єнца, Італія)
Palazzo Piccolomini
Палац Пікколоміні (місто П'єнца)
Палац Пікколоміні (місто П'єнца)
54°55′37″ пн. ш. 33°31′17″ сх. д.
Країна Італія, Тоскана
Місто П'єнца
Тип міський палацd[1] і музей[2]
Тип будівлі палац
Стиль середньовіччя + відродження
Автор проєкту ідея Леон-Баттіста Альберті, архітектор Бернардо Росселліно
Архітектор Бернардо Роселліно
Засновник папа римський Пій ІІ Пікколоміні
Перша згадка 1459 р.
Дата заснування 1963[2]
Будівництво 1459 р.—1462 р.
Будівлі:
палац родини Пікколоміні і сад, кам'яний паркан, старовинний цвинтар
Статус  Культурне надбання Італії
Стан задовільний

Палаццо Пікколоміні (місто П'єнца, Італія)
Палаццо Пікколоміні (місто П'єнца, Італія) (Італія)
 Медіафайли у Вікісховищі

Передісторія

Худ. Пінтуріккіо. Папа римський Пій ІІ.

Еней Сільвіо з роду Пікколоміні вів богемний спосіб життя і навіть створював еротичні вірші. Мінливість і деяка непослідовність були притаманні йому і на престолі папи римського, котрий він посідав близько шести років. Навчався Еней Сільвіо Пікколоміні в Сієнському університеті.

Молодий гуманіст зачитувався творами Цицерона, Лівія і, а наслідуючи римським поетам, писав еротичні вірші. З 1430 виконував функції секретаря трьох єпископів і трьох кардиналів, проявивши при цьому великі дипломатичні здібності, які використовував, зокрема, при дворі німецького імператора Фрідріха III. У 26 років Енеа Сільвіо Пікколоміні брав участь в Базельському соборі, потім став особистим секретарем імператора Фрідріха III, з рук якого прийняв корону Першого поета. З його допомогою імператор став на бік папи Миколи V в боротьбі з Базельським собором; за цю послугу Пікколоміні було надано єпископську кафедру в Трієсті. Серед його досягнень є рішення Віденського конкордату оголосити постанови Базельського собору недійсними і відібрати у німецької церкви досягнуті свободи. У 40 років прийняв священницький сан і вступив на службу до папи Євгена IV, який призначив його єпископом Сієни, а потім кардиналом.

Недовге перебування у Римі використав для перебудови провінційного міста Корсіньяно на регулярне ідеальне місто (здійснена лише перебудова історичного центра) та на створення палацу для родини і нового катедрального собору. Місто було також перейменоване на честь папи у П'єнца.

Опис палацу

1) катедральний собор Вознесіння Богородиці. 2) палац Пікколоміні, 3) будинок єпископа, 4) ратуша міста

Палац входить як важлива складова частина до ансамблю історичної частини міста П'єнца, але зберігає і власну самодостатність. За типом належить до флорентійських палаців із внутрішнім двориком. Палац симетричний, кам'яний, має повздовжну вісь, що проходить крізь увесь палац, внутрішній дворик і садок за ним. Але як складова частина ансамблю — він вибудований під кутом до площі і повторює напрямок вулиці, від котрої відокремлений кам'яним парканом.

Наріжні фасади палацу повторюють декор, що має палац Ручеллаі у Флоренції, проект котрого створив Леон-Баттіста Альберті — привітний і ясний. В палаці Пкколоміні проектне рішення Альберті огрублене, а всі фасади справляють враження фортечної міці і важкості. Привітним і затишним залишився лише внутрішній дворик. Враження необжитості має і садовий фасад з аркадою першого поверху і лоджіями на другому та третьому поверхах. Бо всі вони майже позбавлені ренессансного декору, привітного і притаманного споруді палаццо Дукале у місті Урбіно роботи Лучано да Лаурана.

Галерея фото

Див. також

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Палаццо Пікколоміні

Джерела

  • «Всеобщая история искусств». т 3, М., «Искусство», 1962
  • Heinz Schomann: Kunstdenkmäler in der Toskana, Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 1990
  • Klaus Zimmermanns: Toscana - Das Hügelland und die historischen Stadtzentren, 9. Auflage, Du Mont Buchverlag, Köln 1986 ISBN 3-7701-1050-1
  • Max Semrau: Die Kunst der Renaissance in Italien und im Norden, 3. Aufl., Bd. III aus Wilhelm Lübke, Grundriss der Kunstgeschichte, 14. Aufl., Paul Neff Verlag, Esslingen 1912
  • Conrad Streit: Florenz - Toskana - Umbrien, Land der Etrusker, Walter-Verlag, Olten und Freiburg im Breisgau 1972 (Sonderausgabe für die Wissenschaftliche Buchgesellschaft Darmstadt)
  • Werner Goez: Von Pavia nach Rom, 4. Aufl., DuMont Buchverlag, Köln 1980 ISBN 3-7701-0542-7
  1. archINFORM — 1994.
  2. Sistema Cultura
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.