Трієст

Область теперішнього Трієсту була заселена індоєвропейськими племенами Карні, (звідси назва Карсо) у третьому тисячолітті до н. е.. Згодом район був заселений істрійцями, іллірійськими племенами, які заснували цивілізацію у 2000 до Р. Х., до переселення в цю місцевість палео-венетів.

У 177 до Р.Х., місто було під владою Римської республіки. Трієсту був наданий статус колонії Юлієм Цезарем під назвою Tergeste[3] (51 до Р.Х.). Після падіння Західної Римської імперії (у 476), Трієст був візантійським військовим центром. У 788 він став частиною Франкської імперії. З 1081 року був під владою Аквілейської патріархії, що розпалася на вільні комуни в кінці 12 століття.

Після двох століть війни проти сусідніх великих держав і Венеціанської республіки (яка недовго окупувала місто з 1369 до 1372), мешканці міста Трієст звернулись до Леопольда III фон Габсбурга, герцога Австрії, щоб стати частиною його володінь. Угода про припинення вогню була підписана в жовтні 1382 року в церкві святого Варфаломія в селі Шишка, (сьогодні один з кварталів Любляни.) Місто, проте, зберегло певну міру автономії аж до 17 століття.

У 18-19 століттях Трієст був важливим вільним портом (з 1719 року до 1 липня 1891 року). Царювання Марії Терезії відзначило собою початок епохи розквіту міста.

Трієст був окупований французькими військами тричі під час наполеонівських війн, у 1797, 1805 і 1809. Останній раз він був приєднаний Наполеоном до Іллірійських провінцій, тоді Трієст втратив свою автономію (навіть коли він був повернений Австрійській імперії в 1813), і статус вільного порту був перерваний.

Після наполеонівських воєн, Трієст продовжував процвітати, як Імперське Вільне місто Трієст (Reichsunmittelbare Stadt Triest), він став столицею Австрійського Примор'я, або Küstenland.

Місто було головним австрійським торговельним портом і центром суднобудування. Зокрема в ньому з 1894 року розташована компанія Австро-Американа яка займалась міграцією. Штаб-квартира Italia Marittima заснована в 1836 на розі площі П'яцца Гранде і Саніта. У 1913 австрійський флот складався з 62 кораблів, що мали загальну вантажопідйомність 236000 тонн .[4].

Австро-угорський військовий флот також використовував Трієст для суднобудування, а також як базу. В 1857 році було завершене будівництво першої великої залізниці в імперії, Відень-Трієст (Австрійська Південна залізниця), яка використовувалася для торгівлі і постачання вугілля.

Разом з Тренто, Трієст був головним центром руху іредентизму, який закликав до анексії Італією всіх земель, де історично мешкали італійці. Після закінчення Першої Світової війни, Австро-Угорщина була зруйнована і Трієст стає частиною Італії в 1920 році.

Словенці (близько 25 % населення) зазнали переслідування з боку фашистського режиму. Це призвело до зростання внутрішньої напруженості, кульмінацією чого стало 13 квітня 1920 року, підпал італійськими націоналістами Словенського Національного Будинку.

Згідно з конституцією Італійської Соціальної Республіки, 23 вересня 1943 року, Трієст був номінально анексований цією державою. Німці, проте, додали його до Операційної Зони Адріатичного Узбережжя, до якої також були включені італійські провінції Гориця, Любляна і Удине.

Під час нацистської окупації, був побудований концентраційний табір у передмісті Трієсту, — Рис'єра ді Сан Саба (Risiera di San Sabba), 4 квітня 1944 року. Місто також постраждало від потужної італійської партизанської діяльності і союзницьких бомбардувань.

30 квітня 1945 року італійський анти-фашистський Національно-визвольний комітет (італ. Comitato di Liberazione Nazionale) з 3500 добровольців розпочинає повстання проти нацистів. 1 травня югославські партизани звільнили більшу частину міста від нацистів, за винятком суден і фортеці Сан Джуїсто, гарнізон якої погодився капітулювати тільки новозеландцям. 2-га Новозеландська дивізія прибула в місто наступного дня. Німецькі війська капітулювали ввечері 2 травня, після їх прибуття. Югославські війська мали повний контроль над містом до 12 червня, період, відомий як «сорок днів Трієста». У цей період багато фашистів, націоналістів і інших людей, не сприятливих для комуністичного режиму, зникли. Врешті-решт, новозеландці змусили югославську армію звільнити місто.

У 1947 році Трієст був проголошений незалежною державою — вільною територією Трієст і поділений на дві зони, А і Б, вздовж так званої Лінії Моргана. З 1947 по 1954 рік, Зона під владою союзників — «Трієстські війська Сполучених Штатів» і «Трієстські британські сили» (BETFOR). Південна частина території, зона В відійшла до югославської Істрії.

Маршал Тіто, голова соціалістичної держави Югославії, зробив декілька нападів по всій лінії Моргана і в зоні А, намагаючись взяти контроль над Трієстом.

Ці забуті тепер сутички були одним зі складових початку «холодної війни».

У 1954 році вільна територія Трієст була скасована. Місто Трієст в складі зони А був приєднаний до Італії. Південна частина території, зона Б, відійшла до Югославії, разом з деякими з сусідніх селищ, раніше включених в зону А. Анексія Італією була офіційно оголошена 26 жовтня 1954 року. Питання кордону з Югославією і статус етнічної меншини були остаточно вирішені в 1975 році Озимовським договором.

Найпоширенішими є італійська і словенська. Є також великі німецькомовна і угорськомовна групи.

Трієст через статус морського порту у складі Австрії і Австро-Угорщини, став великим комерційним портом для земель імперії що не мали виходу до моря. У 19 столітті, абсолютно новий порт — Порто-Ново (Porto Nuovo) — був побудований на північному сході міста. .[7]

У сучасну епоху, значення Трієсту як порту знизилось, через приєднання до Італії. Італія має широкий вибір краще розташованих портів, а також через конкуренцію поблизу розташованого нового порту Копер у Словенії. Проте, існує значне комерційне судноплавство на контейнерному терміналі, металургійному заводі і нафтовому терміналі, які розташовані на південь від центру міста. Після багатьох років застою, зміни керівництва в порту призвели до стійкого зростання перевезень — до 40 % в галузі морських перевезень за 2007 рік.[7]

Залізниця до Трієсту була побудована в 1857 році (Südbahn), задля порту і необхідності перевезення людей і вантажів на великі відстані. Ця залізниця прямувала 1400 км до Львова (Україна) через Любляну (у Словенії), Шопрон (в Угорщині), Відень (в Австрії) і Краків (у Польщі), перетинаючи Альпи на перевалі Земмеринг біля Грацу. Ця лінія підходила до Трієсту через село Вілла-Опічина, проте залізниця прямувала через північ міста і мала 32 км гаку до станції Трієст-Центральний.[7]

В 1887 році Цісарсько-королівська Австрійська Державна залізниця (нім. kaiserlich-königliche österreichische Staatsbahnen) відкрила нову залізницю Трієст-Хрпелє (нім. Hrpelje-Bahn), від нового порту Трієст до Хрпелє-Козина, на Істерській залізниці.[8] Функція нової лінії полягала в тому, щоб зменшити залежність Австрійської імперії від мережі Südbahn[9]. Відкриття цієї залізниці дало Трієсту другу станцію на південь від первісної — Трієст-Сант-Андреа (нім. Triest Sankt Andrea). Дві станції були сполучені залізничною лінією — залізниця Ріве (нім. Rive-Bahn), яка в початкових планах мала бути тимчасовим рішенням, але проіснувала до 1981 року, коли її замінила Galleria di Circonvallazione — залізничний тунельний маршрут, завдовжки 5.7 км, на схід від міста.

Бохінська залізниця була відкрита в 1906 році з Відня через Єсенице і Нову Горицю. Ця лінія також підходила до Трієсту через Вілла-Опичина, але мала досить коротке плече на півдні Трієсту і закінчувалась другим головним залізничним вокзалом міста — станцією Трієст-Кампо-Марціо, на південь від центрального вокзалу. Лінія більше не діє, і станція Трієст-Кампо-Марціо на початок ХХІ сторіччя — залізничний музей.[7]

Пасажирські залізничні перевезення з Трієсту, на початок ХХІ сторіччя, в значній мірі йдуть через Венецію, яка має сполучення з Римом і Міланом. Потяги з Венеції прямують до центральної станції в обхід Трієстської затоки, через гілку Sudbahn. Міжнародні перевезення між Італією і Словенією проходять через Вілла-Опічина, не заходячи в Трієст.[7]

Трієст обслуговує Аеропорт Фріулі Венеція Джулія, розташований в Ронхі поблизу Монфальконе на узбережжі Трієстської затоки. Аеропорт обслуговує внутрішні та міжнародні напрямки та сполучений з національною залізничною та автомобільною мережами. Залізнична станція аеропорту Трієст сполучає пасажирський термінал безпосередньо із залізницею Венеція–Трієст. Аеропорт має автобусний термінал на 16 платформ, багатоповерхову автостоянку на 500 місць та на 1000 місць. З аеропорту є безпосередній виїзд на шосе А4 Трієст-Турін.

Місцевий громадський транспорт в Трієсті належить Trieste Trasporti, яка має мережу з приблизно 60 автобусних і двох катерних маршрутів. Також діє Трієст-Опічина трамвай, унікальний гібрид трамвая і фунікулера, який забезпечує сполучення між центром міста і Вілла-Опичина.[10]