Панібудьласка Володимир Федорович

Народився 14 липня 1929 року в селі Петриківці (нині селище міського типу Дніпропетровської області). По закінченні середньої школи вчився живопису в Дніпропетровському художньому училищі, потім у художньому інституті[1]. 1954 року закінчив історичний факультет Дніпропетровського державного університету. Працював вчителем школи № 54 міста Дніпропетровська[3]. У 1958–1961 роках — аспірант кафедри історії КПРС Київського державного університету. У 1961 році, під керівництвом Й. Д. Ремезовського, захистив кандидатську дисертацію на тему: «Комуністична партія — організатор і керівник комсомолу України. 1919—1920 рр.». Після захисту працював молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником Інституту історії партії при ЦК КПУ. У 1964–1977 роках — молодший науковий співробітник відділу історії соціалістичного і комуністичного будівництва, старший науковий співробітник відділу історії комуністичного будівництва Інституту історії АН УРСР. У 1976 році захистив докторську дисертацію на тему: «Зміцнення дружби і інтернаціональної єдності народів СРСР в умовах розвинутого соціалізму». У 1977–2009 роках — завідувач кафедри історії КПРС і наукового комунізму Київського інженерно-будівельного інституту, керівник кафедри політичних наук[3]. Після переходу на викладацьку роботу продовжував займатися науково-дослідною діяльністю.

Був членом правління секції суспільних наук Українського товариства дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами, працював на керівних посадах у товаристві «Знання»[3].

У 1990-х роках очолював науково-експертну раду Міністерства освіти й науки України за фаховим напрямом «Історія», а також працював в її секції «Філософія та історія», був членом редколегій «Українського історичного журналу» й часопису «Проблеми міграції», керівником наукової програми «Етнонаціональна історія України». Під його керівництвом і за його авторством вийшли:

• «Мала енциклопедія етнодержавознавства»;
• «Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри»;
• довідник «Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали» (у 2 томах);
• «Голодомор в Україні 1932—1933»;
• «Українська мова як державна: освіта, політика»[3].

Вченого було обрано академіком українських академій історичних та політичних наук. У 2001 році йому присвоєне почесне звання заслуженого діяча науки й техніки України. У 2007 році, указом Президента України, нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

Помер 26 липня 2011 року.

Тривалий час досліджував проблеми історії СРСР, УРСР, проблеми міждержавних та міжнаціональних відносин, історії КПРС, КПУ, комсомолу, виховної роботи з молоддю тощо. В останні роки, особливо з 1991 року, почав активно розробляти політологічну тематику. Його наукова діяльність була сконцентрована навколо питань соборності України, консолідації українського суспільства, етнонаціональної історії України та політології[1]. Основні праці:

• Ленінська національна політика у дії. — Київ, 1987;
• Ленінська політика інтернаціоналізму. — Київ, 1986 (у співавторстві);
• Сила великої дружби. — Київ, 1982;
• В единой семье народов. — Москва, 1979 (у співавторстві);
• Інтернаціоналістська єдність радянської молоді. — Київ, 1978;
• Дружба і співробітництво українського народу з братніми народами СРСР. 1959—1965 рр. — Київ, 1967.

Був членом редакційних колегій та авторських колективів фундаментальних видань «Історія Української РСР» й «Історія міст і сіл Української РСР»[3].

Підготував 3 докторів та понад 30 кандидатів наук[3].

• Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник / Серія «Українські історики». — Випуск 1. — Київ, 1998.

• Інститут історії України НАН України