Паплинці

Паплинці — село в Україні, у Старосинявській селищній територіальній громаді Старосинявського району Хмельницької області. Населення становить 927 осіб.

село Паплинці
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район/міськрада	Старосинявський район
Громада	Старосинявська селищна громада
Основні дані
Засноване	1350
Населення	927
Площа	4,695 км²
Густота населення	197,44 осіб/км²
Поштовий індекс	31430
Телефонний код	+380 3850
Географічні дані
Географічні координати	49°38′29″ пн. ш. 27°41′39″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	302 м
Місцева влада
Адреса ради	31430, Хмельницька обл., Старосинявский р-н, с.Паплинці
Карта
Паплинці
Паплинці
Мапа

За переказами, село було засновано в тому місці, де б'є потужне джерело і бере свій початок сріблястий струмок. Тепер це край вулиці Барвінова. Значно раніше, у 17— 18 століттях, історія перепліталась з поселенцем козацького походження Паплюгою, на честь якого село і отримало теперішню назву. У той час не існувало чіткого плану забудови, а тому вулиці формувались паралельно русла річки Домаха та на схилах численних приток. Центральна, горбиста частина населеного пункту ховає у собі таємницю так званих «турецьких льохів», які час від часу провалюються у самих неочікуваних місцях. Можна припустити, що густа сітка підземних ходів сходиться там, де колись, ймовірно, був збудований земляно-дерев'яний детинець.

Факти історії свідчать, що племена, які населяли теперешні західноукраїнські землі в 6--8 столітті, захищаючись від набігів гунів та обрів (завойовників з північного Кавказу) будували укріплення, у яких, як відомо, завжди будувались підземні виходи для екстреного рятування під час ворожого нападу чи облоги. Підтверженням більш раннього заснування села також свідчать результати розкопок Болохівських поселень, що були розорені Данилом Галицьким за зраду саме напередодні монгольської навали в середині 13 століття. До сьогодні залишились в первісному вигляді підземні ходи в селі Теліженці. Вони були збудовані задовго до нападу азійських племен.

Зруйноване внаслідок варварських спустошень, або вимерле через епідемії чуми, що нещадно косила народи Європи в 6-15 столітті, село багато разів відновлювалось.

Славнозвісний козак Паплюга, як і решта вірних слуг, отримав свої землі в 18 столітті саме за особливі заслуги перед Катериною II. Тогочасу владна цариця подарувала наділ вірному козаку Мисюрі, на честь якого назвали одне із сусідніх сіл району.

До 1920 року в селі працював спиртовий завод, який було зруйновано під час окупації українських земель польськими військами, і від якого залишився лише кам'яний стовп.

1929 року, під час примусової колективізації, було створено колгосп «Червоний маяк».

Чорними літерами в історію села вписані події 1932--1933 років. Назавжди залишаться в пам'яті та в серцях прийдешніх поколінь імена жертв голодної смерті та жахи канібалізму.

У роки війни загинуло понад 300 жителів села, яких увіковічнено у монументі «Мати, що сумує». У грудні 1941 року було знищено єдину єврейську родину, яка мешкала по вулиці Загребля. У 50—60 роках завдяки самовідданій праці сотень простих колгоспників та вмілому керівнику Федорову Андрію Касіяновичу занедбане і відстале господарство перетворилось на флагмана сільськогосподарського виробництва. За цей час збудовано сучасний Будинок культури, нове приміщення дитячого садочка, через село пролягла дорога з твердим покриттям, виросли нові корпуси тваринницьких ферм та машино-тракторного стану. З встановленням автономного генератора розпочалася електрифікація виробництва. У навколишніх хатах вперше засяяла електрична лампочка. Повністю село отримало струм лише 1968 року.

До 1958 року окрасою села була старовинна дерев'яна церква, яку зруйнували за вказівкою партійних функціонерів, але завдячуючи ентузіазму сільчан та настоятеля Пукаса І. збудовано новий храм.

У 50--80 роках Паплинецька середня школа стала освітнім осередком навколишніх сіл і вважалась однією з найкращих у Старосинявському районі.

Зараз у селі функціонує приватне сільськогосподарське підприємство, яке спеціалізується виключно на вирощуванні рослинницької продукції. Спираючись на факти, можна сміливо припустити, що село засновано набагато раніше, ніж є офіційною версією. Відомо, що міграція етнічних поляків на українські землі почалась у кінці 13 століття. Приблизно в цей час значна група мігрантів поселилась на північних схилах річки Домаха, а  це на значній відстані від того місця, звідки, власне, і бере початок село Паплинці. Для збільшення та розселення до 1,5 кілометра потрібно значний проміжок часу, можливо декілька століть. Вагомою підставою стверджувати про більш раннє заснування села є також «Повість временних літ», де описується масова міграція уличів на землі дулібів у 10 столітті. Згідно з історичним джерелом, наддніпряни селились на родючих землях західного Побужжя.