Паризька мирна угода (1814)
Паризька мирна угода 1814 року — мирна угода між учасниками Шостої антифранцузької коаліції (Великою Британією, Австрією, Росією та Пруссією) з одного боку, й Людовіком XVIII — з іншого. Підписано у Парижі 30 травня. Пізніше до угоди долучились Швеція, Іспанія та Португалія.
Паризька мирна угода | |
---|---|
Тип | Мирна угода |
Підписано | 30 травня 1814 |
Місце | Париж. Франція |
Підписанти | Російська імперія, Сполучене Королівство, Австрійська імперія, Королівство Пруссія і Людовик XVIII |
Сторони | |
Медіафайли у Вікісховищі |
В літературі іноді фігурує як за Перша Паризька угода на противагу Другій Паризькій угоді від 20 листопада 1815 р.
Умови угоди
Угода передбачала збереження за Францією кордонів, що існували станом на 1 січня 1792 року, з додаванням лише частини герцогства Савойського, колишніх папських володінь Авіньйону та Веннесіу, а також невеликих смуг землі на північному та східному кордонах, що раніше належали австрійським Нідерландам й різним німецьким володінням (між іншим, чисто німецьке містечко Саарбрюккен, з багатими вугільними копальнями), разом близько 5 тис. км² й понад 1 млн жителів.
Франції поверталась більша частина колоніальних володінь, втрачених нею під час Наполеонівських війн. Швеція та Португалія повернули Франції всі її колонії; Англія утримала за собою лише Тобаго та Сент-Люсію у Вест-Індії, а також Сейшельські Острови і острів св. Маврикія в Індійському океані, але повернула Іспанії острів Гаїті. Франції було дозволено зберегти всі захоплені нею витвори мистецтв, за винятком трофеїв, знятих з Бранденбурзьких воріт у Берліні та викрадень, зроблених у Віденській бібліотеці. До виплати контрибуції її зобов'язано не було.
Голландія відновила незалежність й була повернута Оранському дому. Швейцарію було оголошено незалежною. Італія, за винятком австрійських провінцій, мала складатись із незалежних держав. Німецькі князівства об'єднувались у союз. Було оголошено свободу судноплавства Рейном та Шельде. Франція, за особливою угодою з Англією, зобов'язалась знищити торгівлю рабами у своїх колоніях. Нарешті, було постановлено, що представники всіх держав, що брали участь у війні, зберуться у двомісячний термін на конгрес до Відню для розгляду невирішених питань. Таємні статті угоди додавали, що «союзники» розподілять спірні території приватною угодою між собою і лише відзвітуються про це на затвердженні конгрессу; було також визначено, що Австрійські Нідерланди будуть долучені до Голландії, а Австрія, натомість, отримає Венецію та Ломбардію. Франція завчасно зобов'язалась підкоритись усім рішенням Віденського конгресу.
Відновив Князівство Монако в попередніх кордонах, які існували під французьким протекторатом[1].
Примітки
- Кривонос Р.А. Князівство Монако в європейській системі міжнародних відносин [Електронний ресурс] // Міжнародні відносини. Серія «Політичні науки». – № 14. – 2017. – Режим доступу: http://journals.iir.kiev.ua/index.php/pol_n/article/view/3074.
Література
- Дебідур А. Дипломатична історія Європи. Ростов-на-Дону: Фенікс, 1995. Т. 1. Стор. 27-29 ISBN 5-85880-088-2 (рос.)
- В. В. Копійка. Паризький мирний договір 1814 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4